Російський наступ грузне, а втрати зростають. Підсумки вересня 2026 року

Генеральний штаб Збройних сил України оцінив російські втрати в особовому складі у вересні 2026 року в 46 230 осіб – це найбільший показник цього року, а за оцінками аналітиків ISW та Black Bird Group, у тому ж місяці Росія втратила на фронті більше території, ніж захопила. Ці дані свідчать про те, що Москва платить дедалі більше за дедалі менше, але ще не доводять, що її армія скорочується.

Коротко

• Генеральний штаб Збройних сил України оцінив вересневі втрати Росії в особовому складі у 46 230 осіб, що є найвищим місячним показником 2026 року.
• За оцінками економіста Яніса Клюге, у серпні Росія укладала близько тисячі військових контрактів на день, а із січня до серпня – близько 234 тис. проти 260 тис. роком раніше.
• За підрахунками ISW, територіальний баланс Росії у вересні становив мінус 80,81 км², а за підрахунками Black Bird Group – мінус 190 км²; частина цих змін була оприлюднена із запізненням і стосується боїв попередніх місяців.
• Зіставлення втрат із кількістю контрактів не дає змоги виміряти скорочення чисельності армії, оскільки частина поранених повертається до служби, але вказує на те, що система поповнення особового складу працює без резерву.
• Російські війська все ще проводять локальні наступи, але контратаки під Лиманом, Куп’янськом і Добропіллям, а також удари по постачанню підвищують ціну кожного штурму.

Почнемо з людей, адже саме співвідношення втрат і поповнень визначає, як довго Росія зможе підтримувати нинішню інтенсивність наступальних дій. За даними Генерального штабу від 1 жовтня, російські втрати в особовому складі у вересні становили 46 230 осіб. У січні це саме джерело наводило цифру 31 710, у лютому – 26 090, а починаючи з березня цифри зростали майже щомісяця: до 39 290 у червні, 42 860 у липні та 42 020 у серпні. Вересень став третім поспіль місяцем, коли втрати перевищили 40 тисяч.

Це оцінка сторони, що веде бойові дії, яку неможливо незалежно перевірити. Як пояснює Kyiv Independent, вона охоплює загиблих, поранених, зниклих безвісти та взятих у полон, тож це не кількість загиблих у бою. Однак незалежні оцінки вказують на ту саму тенденцію. Сет Джонс і Райлі Маккейб із вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) у звіті від 1 липня навели оцінку, за якою в першому півріччі бойові втрати Росії сягали 30–34 тис. на місяць, що, найімовірніше, перевищувало щомісячний набір, який оцінювався приблизно в 27 тис.

Літнє листя, яке мало приховувати російську піхоту від дронів, не зменшило втрат: найвищі показники припали на місяці з найгустішим рослинним покривом.

На іншому боці цього балансу – набір. Яніс Клюге, економіст із берлінської Фундації «Наука і політика» (SWP), в огляді від 10 вересня оцінив кількість нових контрактів на основі витрат регіональних бюджетів на премії за укладення контрактів. За його даними, у серпні Росія укладала близько тисячі контрактів на день, що приблизно на п’яту частину менше, ніж рік тому, а із січня до серпня – близько 234 тис. проти 260 тис. за той самий період 2025 року. Набір новобранців слабшав попри вищі виплати та частіші випадки примусу. Однак федеральні дані за перше півріччя поки що свідчать про незначне зростання; Клюге пояснює цю розбіжність переважно сезонністю видатків центрального бюджету.

Якщо у вересні темпи залишилися такими ж, як у серпні, Росія підписала близько 30 тис. контрактів, то втрати, за даними Генерального штабу, були в півтора раза вищими. Порівняння вражає, але не показує, наскільки зменшилася армія. Частина поранених після лікування повертається до підрозділів, а контракти не охоплюють усіх джерел поповнення, наприклад резервістів. Віднімати можна лише величини того самого типу.

Перевірмо, що можна сказати обережніше. Українська розвідка, на яку посилається Euronews 28 серпня, повідомила, що в першому півріччі Росія втратила близько 240 тис. військових, у тому числі близько 140 тис. загиблих або тяжкопоранених, і уклала 232 тис. контрактів, що явно більше, ніж випливає з регіональних даних Клюге. Якби застосувати цю пропорцію до вересневої цифри Генерального штабу, пам’ятаючи, що вона походить з іншого набору даних, безповоротні втрати сягнули б близько 27 тис., тобто майже стільки, скільки, за оцінками, було укладено контрактів. Це простий розрахунок на основі неперевірених даних, а не вимірювання. Однак він дозволяє висунути тезу, обережнішу за гасло «втрати перевищують набір»: російська система поповнення особового складу покриває втрати практично без запасу й не створює надлишку, з якого можна було б сформувати нові угруповання.

Чисельність – це половина проблеми. Зої Нейман із лондонського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) у коментарі від 29 вересня описує примусові затримання та схиляння до укладення контрактів щонайменше в 17 регіонах, а головним обмеженням для Кремля вважає не брак чоловіків, а зростання витрат на їхнє переконання. Проект «Вєтєр» задокументував для сайту «Новая ґазєта Европа» 218 випадків, коли тяжкопоранених солдатів відправляли на фронт до завершення лікування. Якщо поповнення ледь покривають втрати, важко знайти резерви для ротації підрозділів і час на навчання. У такий спосіб можна поповнити лави. А ось створити бойову міць, необхідну для штурму під наглядом дронів, – вже ні.

На перший погляд територіальні баланси суперечать одне одному. Вашингтонський Інститут вивчення війни (ISW) в оцінці від 1 жовтня, яку узагальнює Euromaidan Press, підрахував, що у вересні Росія захопила 175,54 км² і втратила 256,35 км², що дає чистий баланс мінус 80,81 км². У варіанті, що враховує інфільтрацію, тобто території, на які проникли невеликі групи без встановлення контролю, втрата зростає до 175,18 км². Фінська Black Bird Group навела цифру мінус 190 км² і назвала це найбільшою місячною чистою втратою території для Росії у своїй базі даних із червня 2023 року.

Розбіжності зумовлені переважно визначеннями. Чистий баланс – це різниця між територіальними здобутками та втратами, тож від’ємний результат не означає, що росіяни ніде не наступали. Солдат із прапором у підвалі на околиці села також не означає контролю над селом. Сіру зону, тобто смугу, яку не контролює жодна зі сторін, одні картографи позначають раніше, інші чекають на додаткові підтвердження. Коли результати становлять кілька десятків квадратних кілометрів, така різниця може змінити знак місячного балансу.

Друга проблема – час. Український 3-й армійський корпус проводив на північ від Лимана наступальні дії з кінця весни – початку літа, але його командир Андрій Білецький підтвердив операцію «Вівальді» лише 15 вересня, пояснивши, що такі дії вимагають тиші. ISW, на який посилається Newsweek, зауважив, що не знає, скільки території Росія втратила саме у вересні, оскільки не має даних про дати звільнення околиць Лимана. Black Bird Group додає, що її статистика відображає стан карти на певний момент і не коригується заднім числом. Дата оприлюднення не є датою події.

Тому важливішим за один місяць є загальна тенденція. За даними ISW, з березня до вересня Росія втратила за чистим балансом 293,59 км² території, що перебувала під стійким контролем, а її зона присутності, з урахуванням інфільтрації, збільшилася на 174,44 км². Це два різних показники, і їх не можна віднімати один від одного. Разом вони, однак, свідчать про щось важливе: російська піхота проникає за межі території, яку Росія здатна утримувати. Від’ємні баланси у квітні та травні, скромні здобутки влітку та черговий мінус у вересні не виглядають як сезонна аномалія.

Значення українських контратак не вимірюється виключно кілометрами. Олена Давліканова з Центру аналізу європейської політики (CEPA) описує в аналізі від 2 жовтня, як під час операції «Вівальді» засоби радіоелектронної боротьби засліплювали російські розвідувальні дрони, а наземні роботи розчищали дороги та встановлювали міни перед піхотою. Оперативний ефект важить більше, ніж площа. Центр східних досліджень зазначив 25 серпня, що росіяни не можуть розвинути охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації з півночі саме через контратаки під Лиманом. Фланг, що перебуває під загрозою, потребує прикриття, а батальйон, який охороняє шляхи постачання, не штурмує Слов’янськ.

Подібна логіка діє й під Куп’янськом. З початку 2025 року росіяни використовували плацдарми на західному березі Осколу для проникнення в бік міста. Штурмовий полк «Р.У.Г.» з корпусу Національної гвардії «Хартія» повідомив 3 вересня про зачищення ще 4 км² між Дворічною та Західним. Вихід до річки міг би перекрити маршрут, яким російська піхота просочується до Куп’янська.

Під Добропіллям ситуація є найменш однозначною. Російські диверсійно-розвідувальні групи увійшли до міста зі сходу та північного сходу, а 22 вересня Міністерство оборони Росії оголосило про оточення місцевого опорного пункту. Через чотири дні командири 1-го корпусу «Азов» та оперативно підпорядкованого йому 425-го штурмового полку «Скеля» заперечили ці повідомлення, зазначивши, що російські штурмові групи знекровлюються, перш ніж дістатися до їхніх позицій. Однак росіяни не припинили наступати. Для підтвердження оточення потрібні докази перекриття доріг та стійкого контролю над ними, а таких доказів не було надано.

Тут я мушу пом’якшити власну тезу. Майже всі дані про українські успіхи та завдані противнику втрати походять від України, яка мовчить про власні втрати. CSIS оцінює українські втрати з лютого 2022 року в 525–625 тис. загиблих і поранених. За оцінкою авторів того ж звіту, хоча й зі значною невизначеністю, у першому півріччі 2026 року співвідношення російських і українських втрат зросло майже до 8:1. Активна оборона теж витрачає людей.

Зростання російських втрат неможливо відокремити від українських ударів по фронтовій логістиці. Проект ACLED, що збирає дані про збройні інциденти, нарахував у звіті від 30 липня 361 українську атаку в першому півріччі в коридорі траси Р-280 та на переправах до Криму; дев’ять із десяти з них було здійснено дронами. Автори прогнозували, що російське постачання на півдні стане повільнішим, дорожчим і менш передбачуваним, зауваживши, що вони підраховують атаки, а не руйнування.

Механізм простий. Без палива не працюють генератори, без електрики не зарядити акумулятори дронів і засобів радіоелектронного придушення, тому піхота втрачає захист від дронів супротивника. Групи постачання пересуваються пішки або на мотоциклах і самі стають мішенями. Евакуація поранених із зони, що перебуває під постійним спостереженням, буває неможливою, а поранений, якого не вдається винести, може поповнити безповоротні втрати.

Командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді «Мадяр» повідомив 6 жовтня, що за перші п’ять днів місяця дрони його формування вбили або поранили 2699 росіян проти 1931 за аналогічний період вересня. Однак влучання не означає підтвердженої смерті, а зростання втрат може мати інші причини: опадання листя, укріплення, рельєф місцевості або рішення російського командування наступати за будь-яку ціну. Збіг явищ не доводить причинно-наслідкового зв’язку. Він доводить лише те, що російський наступ триває в умовах, які систематично підвищують його ціну.

На цьому тлі офіційна російська картина війни описує нібито інший фронт. 1 жовтня на форумі клубу «Валдай» Владімір Путін заявив, що у вересні Росія взяла під контроль 1301 км², і говорив про прискорення наступу. ISW зіставив цю цифру зі своїм балансом – мінус 80,81 км² – і визнав, що не може визначити, чи Путін свідомо подає неправдиві дані, чи спирається на вигадані цифри, що є результатом «культури брехні, глибоко вкоріненої в російській системі командування». Сам виступ на «Валдаї» ми аналізували окремо.

Є й інші такі розбіжності. Міністр оборони Андрєй Бєлоусов уже в листопаді 2025 року вітав військових із захопленням Малої Токмачки під Оріховим, тим часом, як нагадує «Українська правда», за даними DeepState, росіяни дісталися лише до її південно-східної частини. Російське командування оголосило про захоплення Костянтинівки на початку липня, а через кілька днів «Мєдуза» з’ясувала, що українські підрозділи досі утримують позиції в центрі міста.

Пропаганда – це, однак, не те саме, що обіг інформації всередині армії, і саме тут пролягає межа доказів. Нам невідомий публічно задокументований випадок, коли у вересні наказ видали на підставі неправдивого донесення. Натомість механізм легко описати. Командир має мотивацію повідомити про виконання завдання, а його начальник – передати вище ще сприятливішу картину. Якщо резерви розподіляються за такою картою, наступні підрозділи отримують завдання, відірвані від реальності. Це гіпотеза, а не встановлений факт, хоча й відповідає спостережуваній закономірності.

Москва має два важелі, щоб змінити цей розрахунок. Перший – мобілізація. Українська розвідка стверджувала в серпні, що Кремль вирішив мобілізувати по 300 тис. осіб у 2026 та 2027 роках і оголосить про це після виборів до Думи 18–20 вересня. Алісса Даулінг із Jamestown Foundation зазначила на початку жовтня, що ці побоювання не виправдалися: Кремль продовжує контрактний набір, а указом від 28 вересня збільшив штатну чисельність збройних сил на 15,5 тис. військовослужбовців. Black Bird Group допускає можливість обмеженої мобілізації для формування угруповання з метою наступу на півночі України, але застерігає, що результат залежав би від способу використання особового складу.

The Moscow Times звертає увагу на брак офіцерів, структур командування та техніки, а військовий аналітик Дмитро Кузнець вважає, що саме по собі збільшення чисельності угруповання не принесло б порівнянного підвищення його ефективності. Мобілізація усунула б кількісні обмеження, але не якісні. Якщо нових солдатів знову розкидатимуть по невеликих інфільтраційних групах, це подовжить застосування нинішнього способу ведення бойових дій, але не змінить його.

Другий важіль – удари по українському тилу. З початку вересня Росія посилила атаки на залізниці, мости, порти та енергетику, а в ніч з 6 на 7 жовтня випустила близько 70 ракет і 130 дронів. Ця кампанія перевіряє стійкість українського тилу, а шкода цивільному населенню реальна незалежно від військового ефекту. Однак Black Bird Group вважає, що ця кампанія навряд чи змусить Україну піти на політичні поступки, хоча й може відтягнути частину українських ресурсів від фронту. На мою думку, цей зв’язок є слабкішим, ніж часто вважають: засоби для боротьби з крилатими ракетами над містами не є повністю взаємозамінними з тим, що потрібно піхоті в окопах.

Здатність України до відновлення своїх сил також має свої межі. Керівник Офісу Президента Кирило Буданов заявив наприкінці серпня, що країна не може мобілізувати менше ніж 30 тис. осіб на місяць, а кількість військових, які під час війни самовільно залишили підрозділи, за даними Euromaidan Press, перевищила 100 тис. Західна підтримка не вичерпалася. За даними Кільського інституту світової економіки, у травні та червні європейські інституції виділили в рамках нової позики для України майже 11 млрд євро, але Європа, як і раніше, залежить від доступу до американської зброї.

Чи свідчить уповільнення про стійке ослаблення російських можливостей, чи це тимчасовий етап війни на виснаження? Моя оцінка: докази вказують на стійке ослаблення наступальної спроможності, а не спроможності вести війну. Росія компенсує втрати й підтримує тиск на багатьох ділянках, але з березня не перетворює це на територіальні здобутки, а якість поповнень знижується. Вересень не започаткував цю тенденцію, а лише зробив її помітнішою.

Найімовірніший сценарій на зиму – подальше виснаження з локальним просуванням під Костянтинівкою та Добропіллям, а також кампанія проти енергетики. Варіант мобілізації вимагав би від Кремля взяти на себе політичні витрати й згаяти місяці на підготовку, кадри та техніку. Тенденція змінилася б на користь Росії насамперед у тому випадку, якби Україна перестала поповнювати власні бригади або їй забракло західних засобів протиповітряної оборони та боєприпасів. Black Bird Group вважає захоплення всієї Донецької області до 2027 року дедалі менш імовірним. Я поділяю цю оцінку, але це прогноз, а не факт.

Найголовніші невідомі – це розподіл російських втрат на безповоротні та тимчасові, масштаб українських втрат, а також реальна кількість контрактів, що криється за федеральними даними. Оцінку могли б змінити вересневі та жовтневі дані Клюге, можливий мобілізаційний указ та жовтневий баланс ISW. Поки що Москва платить людьми за час, а не за перемогу.

Автор: Артур Жак