За лаштунками енергетичного перемир’я

Напередодні нового опалювального сезону розмови про енергетичне перемир’я між Росією та Україною звучать дедалі частіше. Але за дипломатичними заявами залишається принципова нерівність: Росія продовжує атакувати українську енергетичну інфраструктуру, тоді як від Києва вимагають обмежити удари по російській нафтовій галузі. Для України це питання не лише дипломатії, а й безпеки, здатності пройти зиму та позбавити агресора ресурсів для продовження війни. Що насправді стоїть за розмовами про енергетичне перемир’я і чи можливі домовленості?

Коротко:

• Чому тема енергетичного перемир’я між Україною та Росією загострилася напередодні опалювального сезону.
• Які мотиви стоять за вимогами Дональда Трампа щодо зниження інтенсивності українських ударів по російській нафтовій інфраструктурі.
• Як удари України по російських НПЗ, портах та енергетичній інфраструктурі впливають на російський нафтовий експорт і внутрішній ринок пального.
• Чому Україна та Росія вкладають у поняття «енергетичного перемир’я» принципово різний зміст і мають різні цілі.
• Що означає операція «МоЛоЧКа» та ураження 300 суден російського «тіньового флоту» у Чорному й Азовському морях.
• Хто потенційно може стати посередником у досягненні енергетичного перемир’я та чи здатна Москва дотримуватися його умов.

Тема енергетичного перемир’я між Росією та Україною логічно загострюється напередодні старту опалювального сезону. Здавалося б, зима 2025/2026 років, яка відзначилася не лише потужними морозами, але і варварськими обстрілами українських міст російською армією, мала б підштовхнути світову спільноту до більш активних дій. Проте ситуація на сьогодні виглядає інакше.

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп більше тижня тому оголосив, що президенти України Володимир Зеленський та Росії Владімір Путін погодилися на енергетичне перемир’я, проте його заява не знайшла реального підтвердження. Для Трампа видавати бажане за дійсне – нормальна практика, проте варто зрозуміти, що сталося, чому ця тема набула настільки потужного звучання.

Річ у тім, що військова авантюра США та Ізраїлю проти Ірану, яка розпочалася 28 лютого 2026 року, попри численні очікування триває. Ба більше – її фіналу сьогодні не видно, а внаслідок бойових дій відбулися кілька негативних для світової економіки та політики подій. Серед них – закриття для вільного руху танкерів Ормузької протоки, що спричинило глобальне подорожчання нафти та нафтопродуктів. В американських реаліях це спричинило подорожчання пального до 6 доларів за галон (приблизно 1,5 долари за літр), що може створити для республіканської партії проблеми на проміжних виборах (mid-terms), які пройдуть на початку листопада.

Оскільки Дональд Трамп не схильний брати на себе відповідальність навіть за власні помилки, його адміністрація устами міністра фінансів Скотта Бессента та міністра енергетики Кріса Райта звинуватили Україну у подорожчанні дизельного пального у світі. Мовляв, українські удари по російських НПЗ та експортних потужностях Росії спричинили дефіцит, що зростає. Цю тезу підхопив і Дональд Трамп, помітно занепокоєний можливою втратою республіканцями контролю над Конгресом. Президент США публічно вимагав від українського колеги Володимира Зеленського зменшення інтенсивності ударів по російських НПЗ. Тут варто зауважити, що у Палаті представників Конгресу США республіканська партія, на думку багатьох оглядачів, втратить більшість на «проміжних» виборах, які відбудуться 3 листопада. А у Сенаті республіканці мають все ж шанси утримати більшість, якщо вдасться запобігти фінансовому колапсу боргових зобовʼязань уряду США та падінню ринку цінних паперів. Якщо ж Дональд Трамп втратить більшість в обох палатах Конгресу, то перетвориться на кульгаву качку ще до закінчення президентських повноважень. Як відомо, рейтинг Трампа перед виборами до Конгресу опустився до одного з найнижчих рівнів за час його президентства. За даними Reuters/Ipsos від 21 вересня, роботу Трампа схвалювали лише 32% американців, тоді як 63% її не схвалювали. Це також супроводжується зниженням підтримки республіканців напередодні «проміжних» виборів.

Маємо наголосити, що енергетичне перемир’я для його учасників має різне значення. Наприклад, Сили Оборони України, починаючи з січня 2026 року, вразили 10 з 10 найбільших російських нафтопереробних заводів та потужності з експорту нафти та нафтопродуктів у балтійських та чорноморських портах Росії.

А з початку операції «МоЛоЧКа» Сили безпілотних систем уразили у Чорному та Азовському морях 300 російських плавзасобів зі складу «тіньового флоту» РФ. Про це розповіли в Telegram-каналі СБС ЗСУ. «За 11 тижнів операції СБС „МоЛоЧКа“ підрозділи Сил безпілотних систем уразили та вивели з самохідного стану 134 плавзасоби в Азовському морі та 166 – у Чорному», – йдеться в повідомленні.

Спостерігається суттєве падіння експорту російської нафти, а враження НПЗ спричинило дефіцит пального в окупованому Криму, рідному місті Путіна Петербурзі, інших регіонах Росії. Поширеним став жарт, що країна-бензоколонка, як назвав Росію свого часу сенатор Джон Маккейн, перетворилася на імпортера пального. Заяву російського президента про ліквідацію завданої українськими ударами шкоди нафтопереробці варто розцінювати як блеф, оскільки і масштаб ушкоджень, і номенклатура обладнання не дозволяють розраховувати на швидкі та якісні ремонтні роботи.

Україна стикається з якісно іншими проблемами, адже її НПЗ були вражені Росією ще у 2022 році, а сьогодні агресор завдає ударів переважно по газовидобувній інфраструктурі. Події минулої зими дозволяють припустити, що під прицілом росіян невдовзі опиняться українські теплові та гідроелектростанції, а також трансформатори, які розподіляють вироблену на АЕС електроенергію. Різниця очевидна – якщо Сили Оборони України знищують експортний потенціал агресора, то росіяни намагаються зробити нестерпним життя цивільних українських громадян і перенести бойові дії у тил. І найголовніша помилка Білого Дому полягає в тому, що Дональд Трамп та його адміністрація намагаються поставити знак рівняння між цими процесами.

Задля забезпечення енергетичного перемир’я, безумовно, потрібно створити тиск міжнародної спільноти на агресора, адже саме Росія порушує закони та правила ведення війни, визначені міжнародним правом. Чи спроможний на це Дональд Трамп? На жаль, вкрай сумнівно. Чи може таким посередником виступити Європейський Союз? На жаль, дискусія про визначення спеціального представника ЄС з питання завершення російсько-української війни завершилася безрезультатно. Індія та Китай активно купують російські енергоносії. Тому на посередництво у питанні досягнення миру, чи хоча б натяку на енергетичне перемир’я, можуть претендувати Туреччина або одна з країн Перської затоки.

Головні умови посередництва – не лише наявність рівновіддалених відносин з Росією та Україною, але і готовність поділитися дивідендами від посередництва з Дональдом Трампом. От тільки впевненості у спроможності Москви дотримуватися умов перемир’я від того не стає більше…

Авторка: Світлана Мялик