«Чим більше Росія намагається дестабілізувати Німеччину, тим важливішим для України стає питання не просто збереження німецької допомоги, а переконливе представлення України як частини системи безпеки Німеччини та Європи», – вважає професор Ігор Тодоров
Вересень приніс нам тривожні новини з Німеччини – на виборах до земельних парламентів Саксонії-Ангальт, у Мекленбурзі-Передній Померанії та в Берліні Християнсько-демократичний союз (ХДС) нинішнього канцлера Фрідріха Мерца зазнав відчутної поразки. Натомість у землі Саксонія-Ангальт історичну перемогу з 43,8% голосів здобула ультраправа та проросійська «Альтернатива для Німеччини» (АдН), подвоївши свій результат минулих років (ХДС набрала 17,2%). У землі Мекленбург-Передня Померанія АдН посіла перше місце з 38,2%. ХДС набрала лише 4,9% голосів і вперше не потрапила до ландтагу цієї землі, не подолавши 5-відсотковий бар’єр. У Берліні до столичної Палати депутатів найбільше місць отримала Ліва партія з результатом 25,7%, а другу позицію посів ХДС (18,8%).
Чому ХДС втрачає традиційно високу довіру своїх виборців і які загрози для продовження підтримки України може скласти ймовірне переформатування політичного ландшафту Німеччини? Відповісти на ці питання ми попросили відомого науковця-політолога, котрий тривалий час займається дослідженням політичних процесів у Німеччині, професора Ужгородського національного університету Ігоря Тодорова.
Коротко:
- «Потрійна криза» ХДС
- «Альтернатива для Німеччини» поступово може змінити структуру конкуренції за консервативного виборця
- Російська стратегія впливу спрямована на підрив довіри до демократичних інституцій, політичного керівництва та самого процесу прийняття рішень
- Найбільша небезпека для Києва – не одномоментне припинення допомоги, а перехід від довгострокової стратегії до політики постійного перегляду допомоги
Пане Ігоре, що відбувається з провідною німецькою політичною силою?
Щоб максимально об’єктивно відповісти на ваше запитання, слід виокремити низку взаємопов’язаних причин. Християнсько-демократичний союз втрачає монополію на роль «партії порядку». Протягом десятиліть ХДС/ХСС була природним політичним вибором для значної частини консервативного, старшого за віком, середньокласового та підприємницького електорату. Але сьогодні праворуч від ХДС сформувався потужний конкурент, який пропонує набагато радикальнішу інтерпретацію таких питань, як міграція, безпека, соціальна політика, ставлення до ЄС, енергетична політика, війна Росії проти України, відносини із США, культурна та ідентифікаційна політика.
Тобто йдеться не просто про загальне розчарування ХДС – відбувається переміщення її традиційного електорату. Федеральна ХДС дедалі більше сприймається через Фрідріха Мерца. Це, мабуть, один із найважливіших чинників виборів 2026 року. Формально вибори були земельними. Але фактично значна частина виборців голосувала за або проти федеративного уряду. У Саксонії-Ангальт це особливо очевидно. За даними опитувань, три чверті респондентів вважали, що Мерц зашкодив результату ХДС, котрий опинився між АдН праворуч і СДП і Лівими ліворуч. Тобто, центр стискається з двох боків.
Очевидною є і «потрійна криза ХДС»: криза представництва – частина консервативних виборців більше не вважає ХДС достатньо консервативною; криза довіри – частина центристських виборців не вважає ХДС достатньо ефективною у вирішенні економічних і соціальних проблем; криза федерально-земельної ідентичності – ХДС на земельних виборах дедалі важче відмежувати від федеральної політики Мерца.
Саме останній пункт є особливо важливим для пояснення причин результатів вересня 2026 року. Це – не «правий поворот Німеччини», а криза традиційної партійної системи та одночасна поляризація політичного простору на сході й у столиці. І саме ХДС опинилася в епіцентрі цієї трансформації, оскільки історично вона займала значну частину того політичного простору, який тепер одночасно атакують справа, а в Берліні – зліва.
Це – не «правий поворот Німеччини», а криза традиційної партійної системи та одночасна поляризація політичного простору на сході й у столиці.
Чи засвідчує локальна перемога АдН на східних землях, що їхні жителі все ще є носіями «вірусу пострадянської ментальності» і піддаються впливу масованої російської пропаганди?
Таке пояснення є занадто прямолінійним. Східна Німеччина має специфічний соціально-політичний контекст. Східні землі й сьогодні мають нижчі середні доходи, більшу частку населення з низькими заощадженнями, старше населення, слабшу промислову базу, сильнішу залежність від соціальних трансфертів, більшу чутливість до цін на енергію та паливо. Дані виборів 2026 року справді дають підстави говорити про помітний вплив проросійських наративів і про специфіку політичних установок частини східнонімецького електорату, але вони не доводять, що жителі східних земель є носіями якогось «вірусу пострадянської ментальності», або що саме російська пропаганда є головною причиною успіху АдН. Йдеться про спадщину східнонімецького соціального досвіду, специфічні політичні установки, недовіру до інституцій, відчуття нерівності між Сходом і Заходом та особливості політичної соціалізації. Там навіть існує думка, що в 1990 році відбулося не об’єднання Німеччини, a «окупація» Західною Німеччиною Східної…
Справді, російська пропаганда тут має вплив, а російське втручання в інформаційне середовище – задокументований факт. Але з цього не випливає автоматично, що російська пропаганда додала голосів АдН. Водночас, можна говорити про помітну кореляцію між підтримкою АдН та установками, близькими до російської інтерпретації війни. АдН не просто «транслює російську пропаганду», a має власну політичну програму, яка включає обмеження міграції, жорсткішу політику щодо надання притулку, критику політики ЄС, критичне ставлення до санкцій проти Росії, відмову від військової підтримки України, концепцію «миру» через припинення постачання зброї Україні. Факти 2026 року показують, що АдН має дуже широкий набір внутрішніх причин підтримки. Не росіяни переконали східних німців голосувати за Альтернативу, а внутрішні конфлікти й фрустрації створюють середовище, в якому зовнішні інформаційні актори отримують додаткові можливості для впливу.
Не росіяни переконали східних німців голосувати за Альтернативу, а внутрішні конфлікти й фрустрації створюють середовище, в якому зовнішні інформаційні актори отримують додаткові можливості для впливу.
Чи існує небезпека, що ультраправі популісти найближчим часом значно поширять свій рейтинг і за межами колишньої НДР, де християнські демократи завжди мали найбільший вплив?
АдН вже вийшла за межі суто східнонімецького феномену. Найкращий приклад – на земельних виборах 2026 року в Бадені-Вюртемберзі. АдН отримала 18,8%, тобто майже кожен п’ятий голос. Це далеко від результатів 38-44% у Саксонії-Ангальт та Мекленбурзі-Передній Померанії, але водночас показує, що підтримка АдН не є виключно східнонімецькою. Цьому сприяють спільні теми: міграція та надання притулку, інфляція й вартість життя, стан автомобільної промисловості, ціни на енергоносії, податки, соціальні видатки, житлова проблема, недовіра до федеративного уряду, відчуття, що традиційні партії недостатньо реагують на повсякденні проблеми.
Проте «поширення» не означає автоматичної домінації. Поточні дані показують потенціал розширення АдН, але не дозволяють зробити висновок, що вона найближчим часом отримає результати східного масштабу в усіх західних землях. В ФРН можна умовно виділити три концентричні зони. Ядро підтримки АдН: Саксонія-Ангальт, Мекленбург-Передня Померанія, Тюрингія, Саксонія, Бранденбург. Зона розширення: Баден-Вюртемберг, Райнланд-Пфальц, частина Північного Райну-Вестфалії, Берлін. Зона складнішої експансії: Баварія, Гессен, Шлезвіг-Гольштейн. Головна загроза полягає не стільки в тому, що «АдН захопить Захід», скільки в тому, що АдН поступово може змінити саму структуру конкуренції за консервативного виборця. Загальнонаціональний рейтинг АдН сягнув близько 29% і показує, що процес уже не можна пояснювати лише специфікою колишньої НДР.
До яких кроків за цієї ситуації може вдаватися Росія? Як вона буде «розхитувати» соціально-політичну ситуацію у ФРН?
Російська стратегія впливу, якщо судити з уже документованих операцій, значною мірою спрямована на підрив довіри до демократичних інституцій, політичного керівництва та самого процесу прийняття рішень. Німецька Федеральна служба захисту конституції описує російську модель впливу як поетапну: підготовка інформаційного середовища, посилення активності під час виборчої кампанії, атаки на виборчу інфраструктуру та легітимність результату, а після виборів – спроби впливати на формування уряду. Тому потенційна стратегічна формула Москви – не обов’язково домогтися перемоги конкретної партії, достатньо збільшити конфліктність, недовіру і нездатність політичної системи до консенсусу.
Водночас російські інформаційні операції можуть підсилювати наратив: «традиційні партії втратили контакт із суспільством, а АдН – єдина сила, яка говорить правду». Для Кремля необов’язково домагатися того, щоб більшість німців стала прихильниками Росії. Достатньо, щоб ХДС не могла домовитися з СДП, АдН радикалізувала дискусію, ліві мобілізували свій протестний електорат, суспільство сперечалося про міграцію, бізнес вимагав нормалізації відносин із Росією, суспільство сперечалося щодо України, громадяни перестали довіряти медіа, виборці сумнівалися в чесності виборів. Тобто, не обов’язково завоювати політичну систему – достатньо ускладнити її функціонування. Саме це пов’язує успіх АдН на сході, кризу традиційних партій, українське питання і російську гібридну стратегію в одну конструкцію.
Тобто, не обов’язково завоювати політичну систему – достатньо ускладнити її функціонування.
Які загрози усе це несе для України, її подальшої підтримки німцями у війні з російським окупантом?
Саме тут наслідки для України можуть бути значно ширшими, ніж просто можливе скорочення німецької військової допомоги. Федеральна політика Німеччини не змінилася на користь припинення підтримки України. Уряд Мерца офіційно заявляє про продовження допомоги, а Німеччина залишається одним із ключових двосторонніх партнерів України. Але існують щонайменше сім потенційних ризиків.
1. Поступове скорочення суспільної готовності підтримувати Україну. У вересні 2026 року 52% німців вважали постачання зброї Україні адекватними або такими, що їх слід збільшити, але вже 42% вважали, що військова допомога зайшла надто далеко. У східних землях переважала саме друга позиція. Серед прихильників АдН неприйняття військової підтримки України особливо високе.
2. «Українське питання» може перетворитися на фактор внутрішньополітичної поляризації. Поки підтримка України сприймається як частина німецької та європейської безпеки, існує основа для широкого політичного консенсусу. Але якщо дискурс зміщується до: «Україна коштує німцям занадто дорого», «Німеччина повинна займатися власними проблемами», «ми ризикуємо втягнутися у війну», «потрібно домовлятися з Москвою», тоді Україна стає внутрішньонімецьким партійним питанням. І саме це вже проявляється: АдН відкрито виступає за припинення підтримки України, тоді як федеральний уряд продовжує її обґрунтовувати інтересами безпеки Німеччини.
3. Може виникнути тиск на принцип «допомагати Україні стільки, скільки потрібно». Найбільша небезпека для Києва – навіть не одномоментне припинення допомоги, а перехід від довгострокової стратегії до політики постійного перегляду допомоги.
4. Ризик зміни дискурсу від «перемога України» до «якнайшвидше припинення війни». Для України припинення бойових дій саме по собі не обов’язково означає справедливий і стійкий мир. Якщо під російським інформаційним впливом у Німеччині утвердиться формула: «будь-який мир кращий за продовження війни», то українські аргументи можуть поступово відсуватися на другий план. Це вже безпосередньо стосується архітектури післявоєнної європейської безпеки.
5. Потенційно дуже серйозний ризик – повернення російської енергетичної залежності. Для України це потенційно принципове питання.
6. Загроза зменшення санкційного тиску. Якщо в Німеччині посилюватиметься аргумент: «санкції більше шкодять нам, ніж Росії», може виникнути політичний тиск. Для України це потенційно небезпечніше, ніж окреме скорочення військової допомоги, оскільки санкції є частиною комплексної стратегії стримування Росії.
7. Найширша загроза: зміна самої німецької концепції безпеки. Тому боротьба навколо України в Німеччині – це фактично боротьба навколо відповіді на питання: чи повинна Німеччина розглядати російську агресію проти України як безпосередній виклик власній безпеці?
Не варто створювати враження, що німецьке суспільство вже рухається до відмови від України. Це було б фактично неправильно. У вересні 2026 року понад половина опитаних німців продовжувала підтримувати нинішній рівень військової допомоги, або її збільшення, а понад половина вважала Росію загрозою безпеці Німеччини. Причому, це відчуття загрози сильніше на Заході, ніж на Сході. Крім того, федеративний уряд не скоротив підтримку, а навпаки підтверджує її довгостроковий характер. Тобто, сьогодні ми маємо не відмову Німеччини від України, а боротьбу навколо майбутньої моделі німецької політики щодо України та Росії.
Тобто, сьогодні ми маємо не відмову Німеччини від України, а боротьбу навколо майбутньої моделі німецької політики щодо України та Росії.
Головна небезпека для України полягає не в тому, що АдН завтра прийде до влади у ФРН. На федеральному рівні вона поки залишається в опозиції, а інші партії зберігають політичний захисний бар’єр. Але поступова трансформація дискурсу, а не одномоментний прихід АдН до влади, потенційно становить для України найбільший стратегічний ризик. Чим більше Росія намагається дестабілізувати Німеччину, тим важливішим стає для України не просто збереження німецької допомоги, а переконливе представлення України як частини самої системи безпеки Німеччини та Європи.
Спасибі, пане Ігоре, за ваші вичерпні і, як завжди, аргументовані конкретним фактажем відповіді.
Василь Ільницький
