Росіяни демонструють дедалі більшу втому від затяжної війни. Нові закриті та незалежні соціологічні дані фіксують рекордний за останні роки рівень тривожності та спад довіри до Владіміра Путіна. За цими змінами стоять економічний тиск, інфляція та реальні наслідки бойових дій на території самої Росії.
Коротко:
- Росіяни дедалі частіше хочуть завершення війни: внутрішні опитування свідчать про зростання запиту на мир, а близько третини респондентів допускають майбутнє Росії без Путіна.
- Довіра до Путіна слабшає: у новому опитуванні Українського соціологічного порталу він посів лише четверте місце за рівнем довіри, поступившись Собяніну, Мішустіну та Бєлоусову.
- Економічні проблеми стають відчутними для звичайних росіян: 75% опитаних заявили про погіршення матеріального становища родин, а дефіцит бензину та багатокілометрові черги на АЗС показують, як наслідки війни приходять у повсякденне життя.
- Водночас масового протесту проти влади немає: росіяни можуть бути втомленими від війни та незадоволеними економічною ситуацією, але репресії й відсутність реальної політичної конкуренції не дають цьому невдоволенню легко перетворитися на протест.
- Вересневі вибори до Держдуми стануть тестом для системи Путіна: формально росіяни обиратимуть 450 депутатів, але через відсутність реальної опозиції це радше перевірка рівня лояльності суспільства та можливого протестного голосування, ніж справжня політична конкуренція.
У Росії збільшується кількість людей, які виступають за завершення війни проти України. Ці настрої, згідно з даними внутрішніх опитувань, стають дедалі помітнішими. Про це нещодавно повідомляло РБК-Україна з посиланням на відеозвернення президента України Володимира Зеленського. За словами Зеленського, Україна має у своєму розпорядженні дані внутрішніх опитувань, які свідчать про зростання числа росіян (понад 60% російського суспільства), які бажають закінчення війни. При цьому президент вважає, що цих змін недостатньо, і громадський запит на завершення бойових дій має стати помітнішим. «У нас є дані внутрішніх опитувань у Росії, що вже зараз там зростає кількість людей, які хотіли б завершення війни. І це має бути ще відчутнішим», — сказав Зеленський.
Чи справді в Росії зростає запит на зміни — і наскільки це загрожує нинішній системі?
Президент України зазначив, що посилення таких настроїв має вплинути не лише на диктатора Путіна, а й на його оточення та російські державні структури. «Так щоб Путін і його адміністрація, і його ефесбешники, і всі інші в державі-агресорі однаково розуміли, що немає іншої альтернативи, крім миру», — підкреслив Зеленський. Водночас варто нагадати, що уряд Північної Кореї продовжує постачати Росії озброєння для війни проти України, а отриманий у бойових діях досвід може бути використаний Пхеньяном для подальшого розвитку та вдосконалення ракетних технологій.
86,2% росіян вважають, що країна рухається неправильним шляхом, а три чверті заявляють про погіршення матеріального становища своїх родин. Водночас у рейтингу довіри Владімір Путін опинився лише на четвертому місці. Такі результати оприлюднив Український соціологічний портал за підсумками опитування, проведеного 1–7 серпня 2026 року.
За даними дослідження, лише 10,1% опитаних вважають, що Росія розвивається у правильному напрямку. Натомість 86,2% дотримуються протилежної думки. Причому 50,5% оцінюють ситуацію в країні категорично негативно.
Не менш показовими є економічні настрої. 75% респондентів заявили, що матеріальне становище їхніх родин за останній рік погіршилося. Для 30,8% це погіршення було значним. Лише 9% побачили покращення фінансового стану.
Окрему увагу привертає і рейтинг політичної довіри.
У відкритому запитанні про політиків, яким росіяни найбільше довіряють і яких вважають здатними покращити ситуацію в країні, перше місце посів мер Москви Сєрґєй Собянін — 48,3%.
Далі — прем’єр-міністр Михаіл Мішустін із 35,1% та міністр оборони Андрєй Бєлоусов із 33,8%.
Владімір Путін — лише четвертий, із 32,9%, — повідомляє Український соціологічний портал.
Цей результат цікавий не лише через падіння позицій самого Путіна. Він демонструє можливий запит частини російського суспільства не стільки на радикальну зміну системи, скільки на інших управлінців усередині тієї самої системи. Тобто потенційна формула невдоволення може виглядати не як «змінити режим», а як «потрібен інший керівник, який краще керуватиме країною».
Чого хочуть росіяни?
Серед головних побажань респондентів — мир, демократія та процвітання.
Мир назвали пріоритетом 71,5% опитаних, демократію — 63,4%, процвітання — 61,6%.
Водночас 34,2% вважають, що майбутнє Росії може бути пов’язане з країною без Владіміра Путіна. Це важливий показник, але його не варто автоматично трактувати як готовність третини населення вийти на вулиці або відкрито виступити проти Кремля.
Росія залишається державою з жорсткими репресіями проти політичної опозиції та антивоєнних активістів. Тому між приватним невдоволенням і готовністю до публічного протесту існує величезна дистанція.
Саме тут результати нового дослідження варто порівнювати з іншими соціологічними даними.
Наприклад, липневі дослідження «Левада-центру» показували, що загальна підтримка російської влади залишається високою. Водночас серед тих, хто вважає, що справи в країні йдуть неправильним шляхом, рівень несхвалення діяльності Путіна суттєво вищий. Особливо це стосується менш забезпечених громадян.
Є й інший показовий сигнал. За даними того ж «Левада-центру», у червні 2026 року приблизно дві третини росіян вважали, що настав час переходити до мирних переговорів щодо війни проти України. При цьому більшість продовжувала декларувати підтримку дій російських військових. Ця суперечність дуже важлива для бодай якогось розуміння російського суспільства. Росіянин може одночасно підтримувати армію, вважати себе патріотом і при цьому хотіти завершення війни, тому що війна дедалі сильніше впливає на його власне життя.
Економіка може стати одним із джерел невдоволення
Погіршення матеріального становища — один із найбільш потенційно небезпечних для Кремля факторів. Війна дозволила російській владі значно збільшити військові витрати та підтримати частину економіки за рахунок державних замовлень. Але ця модель має й інший бік: високе бюджетне навантаження, інфляційний тиск, дефіцит робочої сили, зростання податків і дедалі більша залежність економіки від військового сектору.
The Moscow Times у своєму аналізі російської економіки на 2026 рік також писала про ризик переходу від «керованого охолодження» економіки до стагнації на тлі війни, вищих податків та уповільнення зростання. Але економічні проблеми самі по собі ще не створюють політичної кризи. Російська влада має значний ресурс для компенсації невдоволення — від соціальних виплат і зарплат у бюджетному секторі до військових контрактів та пропаганди.
Що відбувається із довірою до Путіна?
Окремі дослідження справді фіксують поступове зниження показників довіри до російського керманича. Наприклад, у травні «Левада-центр» оцінював рівень довіри до Путіна у 40% — це було на 8 процентних пунктів менше, ніж у листопаді 2025 року. Проте це все одно не означає втрати ним контролю над системою. Навіть якщо росіяни дедалі частіше демонструють втому, економічне невдоволення або бажання завершення війни, це не обов’язково трансформується в політичну опозицію. Адже у Росії фактично відсутні умови для нормальної конкуренції влади й опозиції. Показовий приклад — ситуація з партією «Яблуко». У серпні 2026 року вона оскаржувала у Верховному суді Росії рішення, яке заблокувало реєстрацію її федерального списку на виборах до Держдуми. Тому говорити про те, що «росіяни повстали проти Путіна», було б передчасно. При цьому результати Українського соціологічного порталу потрібно сприймати обережно. Методика дослідження відрізняється від регулярних опитувань «Левада-центру», а його показники щодо напрямку розвитку країни значно різкіші за ті, що демонстрували інші дослідження. Тому ці цифри радше варто розглядати як сигнал можливого зростання невдоволення, а не як доказ неминучої політичної кризи в Росії. І головне питання тепер не лише в тому, чи невдоволені росіяни Путіним, а в тому, чи готове це невдоволення перейти з приватного розчарування у політичну дію. Поки що таких ознак масштабного протесту немає.
Росія без бензину: коли проблеми війни стають особистими
Є ще один симптом, який дедалі важче приховувати від самих росіян — дефіцит пального. У серпні паливна криза в Росії спалахнула з новою силою. У щонайменше десяти регіонах влада знову запровадила обмеження на продаж бензину. У Московській області водії повідомляли про довгі черги, а на окремих заправках бензину просто не було. Зокрема, Reuters повідомляв, що черги на деяких московських АЗС сягали кілометра. Великі російські нафтові компанії вже обмежили продаж. Зокрема, «Газпром нефть» встановила ліміти до 40 літрів на автоматичних АЗС і до 60 літрів на звичайних, «Роснефть» — 30 літрів на автомобіль.
Ситуація настільки серйозна, що російський уряд не лише заборонив експорт бензину, а й почав імпортувати нафтопродукти, щоб компенсувати дефіцит на внутрішньому ринку. Для країни, яка десятиліттями позиціонувала себе як енергетична наддержава і великий експортер нафти та пального, це особливо показовий симптом.
Причин кілька: сезонне зростання попиту, ремонти та зупинки нафтопереробних заводів, а також наслідки українських ударів по російській нафтовій інфраструктурі. Після того як наприкінці липня ситуація частково стабілізувалася, нові атаки на НПЗ наприкінці липня — на початку серпня спричинили нову хвилю дефіциту. І тут важлива не лише економіка. Бензин — це той випадок, коли війна перестає бути лише телевізійною картинкою і приходить безпосередньо до людини. Не треба читати економічні звіти, щоб зрозуміти проблему. Бо потрібно годинами стояти в черзі на АЗС або їхати до іншої заправки в пошуках пального.
Показово, що невдоволення вже виходить у публічний простір. У Волгограді п’ятеро місцевих жителів записали відеозвернення до голови Слідчого комітету РФ Александра Бастрикіна через дефіцит бензину та, за їхніми словами, привілеї для чиновників. Одну з учасниць згодом оштрафували на 10 тисяч рублів, визнавши відеозвернення «несанкціонованою масовою акцією». Це маленький, але дуже промовистий приклад: невдоволення може виникати не через абстрактну політику, а через цілком побутові речі — бензин, ціни, доступність товарів, доходи родини.
Вибори до Державної думи. Чого чекати
Ще один фактор, який може зробити осінь у Росії політично цікавою — вибори до Державної думи. Голосування призначене на 18–20 вересня 2026 року, а основним днем стане 20 вересня. Обирати мають 450 депутатів: половину за партійними списками, половину — в одномандатних округах, — повідомляло Радіо Свобода. Формально це вибори. Але називати їх повноцінним демократичним змаганням складно. Російська влада роками зачищала політичне поле від реальної опозиції. Кандидатів можуть не допустити через адміністративні або кримінальні справи, а незалежні політичні сили працюють в умовах величезних обмежень. Наприклад, «Яблуко» оскаржувало рішення про недопуск його федерального списку до участі у виборах. Тому вересневе голосування стане радше своєрідним тестом для системи Путіна, ніж реальним вибором між різними моделями майбутнього Росії. Цікаво буде подивитися не стільки на сам результат — він у значній мірі прогнозований, оскільки на явку, протестне голосування, настрої виборців і те, як влада реагуватиме на будь-які прояви невдоволення. Особливо на тлі дефіциту бензину, зростання витрат на війну та заявленого в новому опитуванні погіршення матеріального становища.
Тобто до вересня російська влада може підійти з доволі суперечливою картиною: формально — контроль над політикою зберігається; неформально — накопичуються економічні та соціальні подразники. І якщо російський виборець не може реально змінити владу через вибори, це не означає, що він перестає бути незадоволеним. Питання лише в тому, де і коли це невдоволення знайде вихід.
Авторка: Світлана Мялик
Офіційні російські та білоруські джерела цитуються виключно з інформаційною метою. Оприлюднені ними відомості можуть містити ознаки дезінформації або бути інструментом пропаганди.
