Владімір Путін прийняв у Кремлі зятя Дональда Трампа та його ділового партнера. Перед камерами він заявив, що іноземні війська в Україні будуть для Росії «законною ціллю», що єдиною лінією розмежування є «державний кордон» і що він хотів би вічного миру. Через дві з половиною години американці поїхали без жодної заяви. З’ясуймо, що саме вони почули.
Коротко
- 12 листопада Путін розмовляв у Кремлі зі Стівом Уіткоффом і Джаредом Кушнером близько двох із половиною годин. На момент завершення роботи над текстом жодна зі сторін не оголосила про домовленості.
- Путін заявив, що іноземні війська в Україні будуть «законною ціллю», а єдиною лінією розмежування для Росії є «лінія державного кордону».
- Він запропонував провести гуманітарну місію в Костянтинівці та заявив, що Росія контролює місто. Карта DeepState й українські військові це спростовують.
- Попередню таку місію, в Олешках, росіяни, за даними української сторони, використали для ротації військ і завезення техніки.
- Єдиний результат тижня, який можна порахувати, – оголошення про обмін полоненими: понад тисячу осіб з кожної сторони.
Три години затримки, дві з половиною години розмови
Американських посланців представляю з огляду на їхній мандат. Джаред Кушнер – зять президента Сполучених Штатів. Стів Уіткофф – девелопер, багаторічний друг Трампа та його діловий партнер. Жоден із них не є професійним дипломатом. По той бік столу сидить людина, яка керує Росією з 1999 року, а поради йому дає Юрій Ушаков, колишній посол Росії у Вашингтоні.
Розмову анонсували на 12:00 за московським часом. Колона американців в’їхала до Кремля після 13:00. Зустріч почалася за кілька хвилин після 15:00 і тривала близько двох із половиною годин. Що посланці президента США робили майже дві години в кремлівських стінах, агентства не повідомили. З російського боку за стіл сіли Ушаков, голова Російського фонду прямих інвестицій Кірілл Дмітрієв та Владімір Мєдінскій.
Того ж ранку російський дрон влучив у дев’ятиповерховий будинок у Солом’янському районі Києва. Загинула жінка, семеро людей зазнали поранень. Кілька годин потому господар Кремля говорив гостям про вічний мир.
У Вашингтоні не всі аплодують. Напередодні конгресмени Грегорі Мікс і Адам Сміт та сенатор Джек Рід звинуватили посланців у тому, що ті послаблюють переговорну позицію України й тиснуть на неї, щоб вона віддала «пояс фортець» на Донбасі. Вони закликали Трампа покласти край політиці поступок Кремлю.
Іноземні війська як ціль, або війна, про яку попередили ще до миру
«Ми вважаємо, що це загрожує безпеці Росії. Європейці про це знають. А що ми від них чуємо? Що після укладення миру вони негайно введуть війська в Україну? Що це означає? Війна негайно спалахне знову».
– Владімір Путін – Стіву Уіткоффу й Джареду Кушнеру, Кремль, 12 листопада 2026 р.
За повідомленням ТАСС, Путін додав, що Росія говорила про це «від самого початку», а іноземні війська в Україні будуть «законною ціллю» російських збройних сил. І справді, він послідовно це повторює. Ті самі слова він ужив 5 вересня 2025 року у Владивостоці, наступного дня після того, як 26 держав у Парижі заявили, що долучаться до забезпечення повоєнної безпеки України.
Прочитаймо це ще раз, повільно. Мир мають укласти, а відразу після цього війна має спалахнути знову, якщо Україна отримає те, заради чого укладають мир: гарантію, що на неї ніхто знову не нападе. Путін заздалегідь оголошує умову, за якої розірве угоду, якої ще немає. Єдині іноземні війська, що сьогодні стоять на українській землі, – російські. Вони, звісно, нічиїй безпеці не загрожують.
Тут я мушу послабити власну тезу. Ця позиція не нова, і ніхто у Вашингтоні не може вдавати здивування. Нова тут публіка. Путін повторив погрозу людям, які приїхали схиляти його до переговорів за участю Європи, і в оприлюдненій частині зустрічі ніхто йому не заперечив. Чи заперечували за зачиненими дверима, невідомо.
«Тут ви, тут ми». Який кордон має на увазі Путін
«Ми знаємо, що українська сторона порушує питання так званих сірих зон. Це, як я вже казав, завжди буде яблуком розбрату. Для нас існує лише одна лінія розмежування: лінія державного кордону. Тоді все буде зрозуміло: тут ви, тут ми, і це лінія розмежування».
– Владімір Путін, Кремль, 12 листопада 2026 р., за ТАСС і РБК-Україна
Прозвучало як розумне правило. Перевірмо. Державний кордон з Україною Путін знає чудово, бо сам його підписав: 28 січня 2003 року в Києві, разом із Леонідом Кучмою. Договір набрав чинності 23 квітня 2004 року й залишає з українського боку Донецьк, Луганськ і Крим.
Та він має на увазі інший кордон. Сєрґєй Лавров цими днями нагадав, що Росія реалізує цілі, які Путін виклав у червні 2024 року. Тоді він вимагав виведення українських військ з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах, тобто й із Запоріжжя та Херсона, яких російська армія не захопила. «Державний кордон» у кремлівському словнику – це лінія, дописана до російської конституції восени 2022 року. Це моя оцінка, а не встановлений факт: у Кремлі Путін цього не уточнив.
На цьому тлі варто згадати ідею, з якою, за даними «The Telegraph», посланці Трампа виступили ще до переговорів в Абу-Дабі. Оскільки Росія вимагає всього Донбасу, але не може його захопити, слід змінити адміністративні межі Донецької та Луганської областей так, щоб вони збіглися з лінією фронту. Москва оголосила б, що має «весь Донбас», а українські міста-фортеці опинилися б за межами перекроєного регіону. Йдеться про близько 5 тис. км², які Росія не змогла захопити за майже п’ять років. Київ відхилив цю ідею, а українські джерела заперечують, що її взагалі висували в такому вигляді.
Це дипломатія з Temu в чистому вигляді: якщо карта не збігається з лінією фронту, виправмо карту. І саме на це Путін відповів перед камерами, що жодних сірих зон не буде, бо з ними «не буде жодного тривалого миру». Йому готували перемогу на папері. Він відповів, що воліє справжню.
Додамо дві деталі з Абу-Дабі. Володимир Зеленський казав, що росіяни завищували там площу Донбасу, яку контролюють, а командувач сил НАТО в Європі генерал Алексус Гринкевич підтвердив, що ближча до правди українська версія лінії фронту. За даними джерел РБК-Україна, російська делегація другого дня відмовилася говорити про припинення вогню, території, енергетику й безпеку на Чорному морі.
Костянтинівка: гуманітарна місія як речовий доказ
Найпідступнішу частину виступу Путін присвятив гуманітарним питанням. Він подякував Меланії Трамп за участь у справі Олешок і запропонував повторити місію в Костянтинівці Донецької області. Він заявив, що Росія контролює місто, їй потрібно п’ять днів на розмінування околиць і вона забезпечить безпеку місії. Якщо Київ вважає, що саме він контролює Костянтинівку, нехай забезпечить безпеку зі свого боку. У місті, за його словами, залишаються 400–500 цивільних. Організацією мали б опікуватися уповноважені з прав людини обох держав, а на місце слід запросити іноземних журналістів, зокрема американських.
Навіщо ці декорації, він пояснив сам. Місія, за словами Путіна, які наводить державне телебачення, «покаже, хто насправді контролює місто».
Тож перевірмо, хто його контролює. Російська армія оголосила про захоплення Костянтинівки ще в липні. Генеральний штаб Збройних Сил України відповів тоді, що це неправда. За картою DeepState, місто досі не перебуває під російським контролем, хоча минулого тижня росіяни просунулися з боку Іллінівки, а зона боїв серед забудови розширилася. Співрозмовники «Kyiv Post» підтверджують, що українські військові залишаються в місті. До вторгнення Костянтинівка налічувала 70 тис. мешканців. У червні, за даними 19-го армійського корпусу, там залишалося менш як 1500 цивільних.
«Досвід Олешок», на який посилається Путін, теж можна перевірити. Режим тиші там діяв з 27 жовтня до 1 листопада. Меланія Трамп оголосила про успіх: допомогу доставлено, евакуйовано майже 800 осіб. Вона не повідомила, скільки з них потрапило на підконтрольну Україні територію, а скільки – до Росії. Натомість відомо, що в цей час робила російська армія. Командування 34-ї бригади морської піхоти повідомило, що росіяни ввезли на окуповану частину Херсонщини понад тисячу військових. Sky News показав відеозаписи ротації та розміщення важкої техніки. Кремль відповів, що це звичайна практика.
Радник Зеленського Дмитро Литвин коротко прокоментував пропозицію: в Олешках під вивіскою гуманітарної місії завозили техніку й міняли підрозділи, тож відомо, чого Росія хоче в Костянтинівці, хоча деталі ще треба з’ясувати.
Моя оцінка така: п’ять днів «розмінування» на найгарячішій ділянці фронту на Донбасі – це п’ять днів перепочинку для тих, хто наступає, а американські журналісти мають засвідчити, чиє місто, якого росіяни не можуть захопити з липня. Цивільні в цьому плані – реквізит. Та тут я мушу послабити власну тезу. З Олешок справді виїхало кілька сотень людей, і якщо з Костянтинівки вдасться вивезти живих людей, про це треба говорити. Тільки умови коридору має визначати хтось інший, а не армія, яка вже місяцями руйнує це місто.
«Люди важливіші», або вічний мир по-кремлівськи
Щодо територій, запевнив Путін, для Росії «важливіші люди, які там живуть». Це каже політик, щодо якого Міжнародний кримінальний суд 17 березня 2023 року видав ордер на арешт за незаконні депортації українських дітей. Каже це того дня, коли його дрон убив жінку в київській багатоповерхівці.
Потім пролунала фраза, заради якої варто було ввімкнути камери: Путін хотів би, щоб мир в Україні «був вічним». Росія вже підписала один такий. 12 травня 1997 року в Кремлі Боріс Єльцин і Аслан Масхадов уклали мирний договір, у якому Москва відмовилася від застосування сили проти Чечні. Вічність тривала трохи більше ніж два роки. У серпні 1999 року прем’єр-міністром став Владімір Путін, а восени російські війська вдруге ввійшли до Чечні.
Є також документ із підписом самого Путіна, про який уже йшлося: договір про кордон 2003 року. Мир від Кремля буває вічним рівно доти, доки він потрібен Кремлю.
Анекдот про тумбочку й подяка Мєдінскому
Європі Путін присвятив анекдот. Детективи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) запитують афериста, який збудував вілли під Києвом, звідки в нього гроші. З тумбочки. А хто їх туди кладе? Дружина. А дружина звідки бере? Від мене. А ви звідки? З тумбочки. Саме так, доводив Путін, поводяться європейці: Трамп пропонує їм угоду про систему безпеки, а вони хочуть говорити про цю систему лише після війни й ще збираються відправити війська в Україну.
Варто перевірити логіку цього анекдоту. Позиція Європи лінійна: спочатку припиніть стріляти, потім поговоримо про архітектуру. Коло замикає хтось інший. Миру не буде без нової архітектури безпеки, архітектура не може містити гарантій для України, а гарантії означають війну. Гроші в цю тумбочку кладе Путін, і Путін їх звідти виймає. Анекдот про сімейні фінанси, розказаний зятеві й діловому партнерові президента, – це вже окрема категорія гумору. Залишаю її читачам.
Пролунало й твердження, що Росія «ніколи не згортала» діалогу з Європою, бо його розірвали європейці. Перевірмо. 18 жовтня 2021 року, за чотири місяці до вторгнення, Сєрґєй Лавров оголосив про призупинення роботи російського представництва при НАТО й закриття офісів Альянсу в Москві. Через два місяці Росія висунула ультиматум із вимогою повернути НАТО до кордонів 1997 року. Наостанок Путін попросив американців «попрацювати» з Європою, бо та має вирішити, чи хоче миру, чи війни. Перед таким вибором сторону, яка ні на кого не напала, ставить політик, який почав війну й може закінчити її одним наказом.
А американці? Стів Уіткофф подякував Владіміру Мєдінскому за участь у врегулюванні конфлікту «від самого початку» та за роботу в Абу-Дабі. Це той самий Мєдінскій, який напередодні сказав на російському телебаченні: «Я буду задоволений лише тоді, коли ми переможемо й підпишемо мирну угоду на наших умовах». Уіткофф також підтвердив, що європейці за столом в Абу-Дабі не сиділи, але «їх поінформували». Голова Ради Федерації Валєнтіна Матвієнко висловилася про цю роль прямо: принизлива.
Чого ми не знаємо і що насправді вдалося
Закрита частина розмови тривала понад дві години, і на момент завершення роботи над текстом ані Кремль, ані американці не оголосили про домовленості. Путін лише повідомив, що порушить територіальні питання. Уіткофф сподівався, що після зустрічі зможе оголосити про наступний раунд переговорів, цього разу за участю європейців. Поки що цього не зробив. З Москви посланці мали летіти до Дубліна, щоб розповісти Зеленському про зустріч. Наступного дня лідери ЄС мають там обговорити, хто мав би представляти Європу.
«Американці полетіли до Путіна з конкретикою. Я б дуже хотів, щоб із конкретикою вони прилетіли й до Дубліна. Не дуже в це вірю, але надія є»
– Володимир Зеленський, 11 листопада 2026 р., за «Українською правдою»
Тут я знову мушу послабити власну тезу, бо один результат цього тижня можна порахувати. Генерал Алєксандр Зорін із російської делегації анонсував найбільший обмін полоненими в цій війні: понад тисячу осіб з кожної сторони. Якщо обмін відбудеться, це буде понад тисяча причин, заради яких варто було сісти за стіл переговорів. Утім, полоненими обмінювалися й тоді, коли про жодну «архітектуру безпеки» ніхто не говорив.
Решта складається в ланцюжок, який я описував після першого дня переговорів в Абу-Дабі. За даними Axios, американці попросили Росію саму написати проект нової угоди про безпеку Європи. У Кремлі автор майбутнього проекту показав, що в ньому буде: жодних гарантів, жодних проміжних зон, кордон там, де вкаже Москва. Опитування «Левада-Центру» показує, що 65 % росіян хочуть мирних переговорів. Їхній президент теж хоче. За умови, що вони стосуватимуться капітуляції іншої сторони.
Багаж на зворотний шлях: нуль миру, один анекдот і дві пухові куртки
Американці привезли до Кремля пропозиції. Вивезли подяку першій леді, анекдот про тумбочку, дві пухові куртки й перелік цілей, до якого потрапили війська їхніх власних союзників. Путін сказав їм перед камерами все, що треба знати про його мир: гарантії для України означають війну, лінія фронту – не кордон, а гуманітарна допомога слугує для того, щоб визначити, чиє місто.
Я не стверджую, що з Кремлем не слід розмовляти. Я стверджую, що треба слухати, що він каже. Війна для цього режиму – паливо, а розмови про мир – спосіб подбати, щоб його не забракло. Путін хоче вічного миру. Попередні мирні угоди, підписані Росією, тривали рівно до тієї миті, коли перестали бути вигідними Кремлю.
Автор: Артур Жак
Офіційні російські та білоруські джерела цитуються виключно з інформаційною метою. Оприлюднені ними відомості можуть містити ознаки дезінформації або бути інструментом пропаганди.








