Анатомія російської диверсії: чому затримка атрибуції спотворює статистику атак на Заході

З понад трьохсот справ, у яких від лютого 2022 року на Заході перевіряли російський слід, лише приблизно в сорока конкретних випадках докази справді переконливо вказують на Москву. Аж 29 із них припадають на 2024 рік. Це не обов’язково означає, що Кремль відступив: від пожежі до встановлення того, хто її замовив, зазвичай минає від півроку до понад двох років. На цю статистику вже накладається вереснева хвиля: з 30 серпня по 21 вересня – понад двадцять подій, від дронів і пожеж на підприємствах до затримань та обвинувальних актів, а їхня перевірка лише починається.

Коротко

• З понад трьохсот підозр у російських диверсіях і саботажі за 2022–2026 роки вагомі докази проти російської держави є приблизно щодо сорока випадків, а в 16 справах російська версія відпала.
• З цих сорока випадків 29 сталися у 2024 році, шість – у 2025-му і один – у 2026-му. Це може значною мірою відображати темп розслідувань, а не неефективність Росії.
• Найповніше доведено підпал складу в лондонському Лейтоні, замовлений «Групою Вагнера». Окрім організатора, ніхто з виконавців тоді не знав, що ціль обрали через допомогу Україні.
• У 2026 році вагомі підстави для звинувачення Росії поки що має лише серпнева спроба атаки дроном із зарядом на аеропорт Ляйпциг/Галле.
• Виконавці часто знімають свої акції для замовників, а в одній зі справ про зірвану операцію румунська контррозвідка встановила, що записи мали бути використані в кампаніях фейкових новин.
• З 30 серпня по 21 вересня, коли я завершував цей текст, додалося понад двадцять подій у сфері безпеки – від підпалу складів WB Electronics у Скаржиську-Каменній до дронів над Литвою та люксембурзьким аеропортом, – а від 14 вересня не минало дня без нового запису. Це матеріал для перевірки, а не для підсумків: у жодній із чотирьох пожеж на підприємствах винного наразі не встановлено.

У ніч з 4 на 5 серпня 2026 року працівник аеропорту Ляйпциг/Галле (Leipzig/Halle) помітив у зоні обробки вантажів дрон із вибуховим зарядом. Сапери федеральної поліції зняли детонатор. Тієї ж ночі, як повідомило Земельне управління кримінальної поліції Саксонії, ймовірно, другий неідентифікований об’єкт зіткнувся з вантажним літаком, який із незначними пошкодженнями приземлився в Ганновері.

Це не вперше, коли вантажна зона Ляйпцига фігурує в матеріалах справ про російські диверсії. 20 липня 2024 року тут загорілася посилка, відправлена у Вільнюсі й адресована в Лондон. Як згодом встановив Євроюст, агентство ЄС, що координує роботу прокуратур, це сталося «незадовго до завантаження на борт літака».

Обидві справи різняться темпом, з яким було вказано на винного. Литовська прокуратура пов’язала організаторів із російською військовою розвідкою ГРУ у вересні 2025 року, польська Національна прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт у січні 2026 року, а Євроюст описав усю операцію в березні 2026 року, через 20 місяців після пожежі. Вироку досі немає. Після атаки дроном Берлінові знадобилося чотири тижні. 1 вересня очільник німецької дипломатії Йоганн Вадефуль заявив, що спробою нападу в Ляйпцигу «російське керівництво свідомо вирішило» ще більше зашкодити відносинам двох держав.

Офіційно підтверджено небагато: дрон, заряд і детонатор. Решту доповнюють медіа. «Welt am Sonntag», на яку посилається t-online, написала, що слід ДНК з антени, яка керувала дронами, ідентичний сліду, вилученому після пожежі посилки 2024 року. Підозрюваного організатора, росіянина Олєґа Л., німецькі спецслужби нібито зараховують до кіл ГРУ; він нібито вилетів із Берліна в бік Сербії. МВС ФРН відмовилося від коментарів, Москва заперечує.

Якщо слід ДНК підтвердиться, обидві ляйпцизькі справи пов’яже щось більше, ніж адреса. Поки що це витік, а не висновок прокуратури. Натомість Ляйпциг показує одну певну річ. Політики сьогодні вказують на винних швидше, ніж два роки тому, суди – ні.

Щоб відокремити те, що ми знаємо, від того, що ми підозрюємо, я зібрав понад триста справ 2022–2026 років з ЄС, Великої Британії, Норвегії, Ісландії, США та Канади, у яких перевіряли російський слід. Серед них – підпали, запальні посилки, злами систем водопостачання, перешкоди в роботі GPS над Балтійським морем, обірвані кабелі та плани вбивств, але також справи, у яких російська версія відпала. Це перелік підозр, а не «російських атак».

Якщо впорядкувати їх за вагомістю доказів, картина стає тверезішою. Приблизно в шістдесяти справах зв’язок із російською державою добре задокументований, хоча зазвичай бракує явної ланки між посередником і конкретною інституцією в Москві. Більш ніж у дев’яноста випадках підозра серйозна, але не доведена. Більш ніж у ста тридцяти немає підстав звинувачувати Росію, що не означає, що її виключено. У шістнадцяти російська версія відпала. Утім, навіть вагома вказівка на замовника не є вироком щодо конкретної людини.

Якщо залишити лише окремі, чітко датовані події з найвагомішими доказами, їх лишається сорок. У п’яти з них, що походять лише з двох британських вироків, суд відтворив увесь ланцюжок замовлення, в решті докази вагомі, але з прогалиною. 27 – це фізичні дії, 13 – кібератаки. Найбільше їх стосується США (11), Польщі (8), Великої Британії (6), Литви (5) та Естонії (4).

Однак ця карта більше говорить про те, де розслідування дозріли до обвинувальних актів, ніж про те, де Росія б’є найсильніше. Десять з одинадцяти американських випадків – це злами систем керування водопостачанням і промисловими об’єктами з однієї справи, оголошеної в грудні 2025 року Міністерством юстиції США. За даними прокуратури, проросійську хакерську групу CyberArmyofRussia_Reborn заснувало, фінансувало й керувало нею ГРУ. Досить вилучити з переліку США, і з сорока залишається 29.

З сорока найвагоміших випадків 29 розпочалися у 2024 році, шість – у 2025-му, один – у 2026-му. Виникає спокуса зробити висновок, що російський саботаж досяг піку й згасає. Такий висновок передчасний.

Причина прозаїчна: докази визрівають повільніше, ніж пожежі. Спочатку треба встановити, хто підпалив, потім – хто йому заплатив, а наостанок – хто заплатив тому, хто платив. Аналітики говорять про затримку атрибуції (attribution lag), тобто час, потрібний, щоб достовірно вказати на замовника. До цього додається судова затримка (legal lag), тобто шлях від затримання до вироку.

Від пожежі в Лейтоні до вироку минуло 19 місяців, від пожежі в IKEA у Вільнюсі до вироку першої інстанції – 18, від запальних посилок до повідомлення Євроюсту – 20, а вироку досі немає. У справі торгового центру на вулиці Маривільській, 44 у Варшаві прокуратура оголосила про російський слід через рік, а обвинувальний акт з’явився майже через два роки.

Тож рахунок за 2024 рік досі зростає, а 2025-й лише починає заповнюватися. Обвинувальний акт, оприлюднений у Нью-Йорку 15 вересня 2026 року, одним махом додав два плани вбивств 2025 року та новий епізод у празькій справі понад дворічної давнини. До того ж держави по-різному виявляють загрози й неоднаково охоче оприлюднюють результати розслідувань.

Російський саботаж оборонного сектору Європи? Де насправді простежується російський слід

Ось так виглядає матеріал «по гарячих слідах». З понад двадцяти підозрілих подій з березня по вересень 2026 року вагомі підстави для звинувачення Росії має лише Ляйпциг, вісім викликають серйозні підозри, чотирнадцять не дають підстав. Пожежу на складах WB Electronics, виробника дронів, у Скаржиську-Каменній 31 серпня Національна прокуратура розслідує як дію іноземної розвідки терористичного характеру, але обвинувачень нікому не висунуто. Заступник міністра внутрішніх справ і адміністрації Чеслав Мрочек говорив на RMF FM про російський слід: «Це, очевидно, напрошується». Те, що напрошується, ще не є доказом. Інциденти в європейській оборонній промисловості я окремо розібрав у тексті про те, де справді видно російський слід.

Є три можливі пояснення спаду, і жодне не виключає інших. Хвиля затримань розгромила найвідоміші мережі, що могло обмежити фізичні акції. Росія могла змістити частину діяльності в бік методів, які важче приписати, як-от дрони, злами промислових систем чи перешкоди в роботі GPS. Нарешті, частина гучних підозр просто не підтверджується. Наразі неможливо визначити, яке з пояснень важить найбільше.

Уночі 20 березня 2024 року хтось облив бензином склад у промисловій зоні Cromwell Industrial Estate у східному Лондоні. Там працювали українські компанії, які відправляли в Україну, зокрема, обладнання Starlink і гуманітарну допомогу. Ніхто не постраждав, збитки суд оцінив приблизно в 1,3 млн фунтів.

Обґрунтування вироку судді Чіма-Грабб читається як інструкція з експлуатації російської диверсії. У червні 2023 року британець Ділан Ерл приєднався в Telegram до каналу «Групи Вагнера», російського найманського формування, і почав листуватися з акаунтами «Privet Bot» і «Lucky Strike». Він завербував Джейка Рівза, той – Нії Коджо Менсу, а Менса – Джейкіма Роуза та Угнюса Асмену. Роуз розлив бензин, Менса знімав пожежу й транслював відео Ерлу. Суд визнав, що, окрім Ерла, ніхто з них на момент підпалу не знав, що склад обрали через підтримку України. Рівз дізнався про це пізніше, але попри це продовжував планувати.

На підставі листування суд відтворив, хто кому давав доручення, а щодо «Групи Вагнера» встановив, що після заколоту 2023 року вона перейшла під безпосередній контроль російського владного апарату. Це рідкісний випадок, коли ланцюжок від каністри до держави було публічно замкнено. Наступні завдання були спрямовані проти критика Путіна Євгена Чичваркіна: розвідка його магазину «Hedonism» і ресторану «Hide» у Мейфері, а також план викрадення. Їх перервали затримання.

24 жовтня 2025 року Ерл отримав вирок загальним строком 23 роки, з них 17 років ув’язнення, Рівз – 13, Менса – 10, Роуз – 9, Асмена – 8, як підсумувала британська антитерористична поліція. Подібно замкнений ланцюжок описано лише в одному іншому британському вироку – у справі мережі болгарина Орліна Русева, яка працювала на російські служби через посередника.

Ось так виглядає саботаж як послуга (sabotage-as-a-service). Замовник не відправляє офіцера з валізою вибухівки, а купує виконання в людей, завербованих онлайн, і кожна наступна ланка знає менше за попередню. Дешево, швидко і з вбудованою можливістю заперечення.

Згідно з обвинувальним актом Національної прокуратури, 19 липня 2024 року у Вільнюсі відправили чотири посилки з прихованими запальними пристроями: дві через DHL до Лондона та Бірмінгема, дві через DPD до Варшави. Перша загорілася 20 липня в Ляйпцигу, друга – 21 липня у вантажівці в Яблонові під Варшавою, третя – 22 липня на складі DHL у Мінворті під Бірмінгемом. Четверта не спалахнула й була вилучена. 1 серпня з Варшави до США та Канади відправили ще дві посилки з одягом, щоб перевірити маршрут і час доставки.

Ця справа легко обростає катастрофічними сценаріями, тим часом документи свідчать про чотири пожежі, жодної з яких не було в повітрі, і дві тестові посилки без зарядів. У польському обвинувальному акті одному з обвинувачених інкримінують замах на спричинення катастрофи в повітряному русі, але це оцінка прокуратури, а не висновок суду.

Вербування та інструкції йшли через Telegram, а виплати, як повідомляла з процесу Wirtualna Polska, становили, зокрема, 500 і 2000 доларів. Владислав Д., один із п’яти обвинувачених, визнав, що в Каунасі перепакував товари в чотири картонні коробки, але заперечив, що діяв на користь Росії. Євроюст називає російську військову розвідку підозрюваним замовником. Судовий процес у Варшаві триває.

9 травня 2024 року на світанку у вільнюській IKEA спрацював запальний пристрій, підкладений напередодні. Виконавець, на той час неповнолітній іноземець, зняв пожежу на відео для замовників. За даними литовської прокуратури, за підпали й підриви торгових центрів йому пообіцяли 10 тис. євро, а після Вільнюса він отримав BMW 530. Його затримали дорогою до Риги, де він мав підпалити ще одну IKEA. Вирок у 3 роки і 4 місяці, винесений у листопаді 2025 року, на той час не набрав законної сили. У Польщі того самого Данила Б. обвинувачують, зокрема, у справі про пожежу в торговому центрі на вулиці Маривільській, 44, і, за даними Національної прокуратури, він отримав вказівку зняти на відео пожежу та гасіння. Хто саме підпалив там, досі невідомо. Координатори, Сєрґєй Чалий та Алєксандр Варивода, переховуються, і їм не оголосили підготовлених обвинувачень.

У Празі 6 червня 2024 року колумбієць підпалив три автобуси в депо Клічов за обіцяні 3000 доларів, а пожежу сфотографував як доказ для замовника на прізвисько «Адріан». Його засудили до 8 років, а під час оголошення вироку в червні 2025 року чеський прокурор заявив, як цитував Blesk, що докази «не такі, щоб ми могли сказати, що це було зроблено на замовлення або що організатор був із Російської Федерації». Через кілька тижнів польська Національна прокуратура висунула цьому самому чоловікові обвинувачення в підпалах будівельних складів у Варшаві та Радомі на замовлення особи, пов’язаної з російськими спецслужбами. Журналісти LRT, DW і ČT пов’язали акаунт «Адріан» із кубинцем Оемісом Ромагосою Дурруті, інструктором сальси з російського Петрозаводська. Один виконавець, три пожежі, дві країни та дві різні оцінки прокурорів.

В Естонії в січні 2025 року молдовський виконавець спершу підпалив магазин в Осулі, що слідчі описали як пробне завдання, а 31 січня – ресторан «Слава Україні» в Таллінні. Естонська прокуратура повідомила, що завдання йому доручив чоловік, який діяв в інтересах і від імені ГРУ. Його співучасник і двоюрідний брат про ГРУ не знав.

Навіщо ці відео? Передусім як розписка для замовника. Однак пропагандистську функцію прямо описала румунська контррозвідка SRI у зв’язку із зірваним планом підпалу заводу з переробки відходів у Брагадіру під Бухарестом. Фото- та відеодокументація «була необхідна для використання в кампаніях фейкових новин» у соціальних мережах. Коли 1 серпня 2024 року через коротке замикання в електропроводці згорів об’єкт в іншому населеному пункті з такою самою назвою, російські канали в Telegram оголосили про успішну операцію, ілюструючи її фотографіями з інших пожеж. Пожежу, якої ніхто не влаштовував, теж вдалося продати. Однак це не доводить, що кожне відео потрапляло до пропаганди.

Цю саму мережу посередників Росія використовує для переслідування опонентів за кордоном. Принаймні так стверджує федеральна прокуратура в Нью-Йорку. Згідно з її повідомленням та обвинувальним актом від 15 вересня 2026 року, мережа російських служб спочатку доручала стеження, а потім убивство двох дисидентів. За фото та відео одного з них, який мешкає у США, пропонували 1000–1500 доларів, за його «усунення» – 40 тис. Другий живе у вигнанні під Вільнюсом. Завербований для стеження за ним узяв 200 доларів за фото, а за вбивство йому пропонували близько 25 тис. Обидва завербовані відмовилися вбивати.

Серед п’яти обвинувачених – Юрій Храмєєв, згідно з обвинувальним актом колишній полковник російських спецслужб, його син Кірілл, якого описують як співробітника ФСБ, і кубинець Оеміс Ромагоса Дурруті. Усі вони перебувають на волі й користуються презумпцією невинуватості. Обвинувальний акт також інкримінує Дурруті оплату акції в Празі та координацію нападу на литовського виробника радіостанцій для української армії. Його роль підкріплює журналістське розслідування, а Євроюст у січні 2026 року приписав акції в Чехії, Польщі, Литві та Румунії одній групі. Однак службовий статус Храмєєвих і замовлення з боку держави ґрунтуються виключно на твердженнях прокуратури.

Не кожна пожежа має адресу в Москві. Шведський прокурор закрив у жовтні 2025 року розслідування щодо кабелю Швеція–Латвія, розірваного в січні 2025 року судном «Вежен». Кабель «не був пошкоджений унаслідок свідомих дій», а через збіг обставин: шторм, несправності якоря та ймовірні помилки екіпажу. У справі «Північного потоку» німецька Федеральна прокуратура висунула обвинувачення українцеві Сергію К. у діях на замовлення державних органів України. Це обвинувачення, а не вирок, але гіпотеза про російських винуватців утратила підґрунтя.

Після листів-бомб, надісланих в Іспанії наприкінці 2022 року, американські посадовці анонімно розповіли CNN про російську розвідку, яка керує ультраправим «Російським імперським рухом». Апеляційний суд, засудивши іспанця-пенсіонера з проросійськими симпатіями, встановив, що той не мав зв’язку з жодною групою чи організацією. Після блекауту на Піренейському півострові 28 квітня 2025 року іспанський уряд не знайшов доказів кібератаки, а оператори мереж з ENTSO-E вказали на технічні причини, пов’язані з регулюванням напруги. Після підпалу збройового заводу в Пардубицях керівник чеської контррозвідки BIS вказав на лівих пропалестинських радикалів.

Є також справи, що зависли між політикою та судом. Після вибуху під вантажним поїздом у Міці та пошкодження контактної мережі в Голомбі в листопаді 2025 року прем’єр-міністр протягом трьох днів указав на російські служби, а Національна прокуратура висунула двом українцям обвинувачення в діяльності на користь російської розвідки. Обидва втекли до Білорусі. Обидві події зафіксували камери, залишені на місці, але ланку, яка пов’язує виконавців із Москвою, публічно не показали. Судового процесу не буде, доки підозрювані перебувають поза досяжністю. Тут судова затримка може не мати кінця.

Тож що ми знаємо напевно? Російська держава або підконтрольні їй суб’єкти замовляли на Заході дії нижче порогу війни: підпали, удари по логістиці допомоги Україні, підготовку до викрадення критика Кремля. Британські суди повністю відтворили ці ланцюжки, литовські, румунські, чеські та естонські суди засуджували виконавців. Схема повторюється: вербування через Telegram, посередники, наймані виконавці, які нічого не знають про замовника, невеликі ставки, пробні завдання, тестові посилки та запис як доказ виконання.

Чого ми не знаємо? Скільки операцій не виявили, хто стоїть за більшістю справ, що зависли на рівні підозр, і чому після 2024 року доведених випадків менше.

Кількість виявлених випадків не є термометром російської активності, бо вона зростає заднім числом. Одна американська справа дала десять подій, один британський вирок – чотири з п’яти найповніше доведених, а празьке депо чекало понад два роки, щоб потрапити до підсумків. Якість атрибуції російських атак важить більше, ніж кількість пожеж, про які повідомляють медіа, бо кожна передчасна підозра, яка згодом відпадає, як у справі «Вежена» чи іспанських листів, підриває довіру там, де докази вагомі. Мережу Ерла розгромили, а Дурруті вистежили не підрахунком пожеж, а роботою над наступними ланками: від каністри до чату, від чату до посередника, від посередника до того, хто платить.

Як швидко накопичується матеріал «по гарячих слідах», показали три тижні, упродовж яких я завершував цей текст. Хронологія, яку я паралельно вів з 30 серпня по 21 вересня, тобто 23 дні, налічує понад двадцять окремих подій – від Люксембургу до молдовсько-українського кордону і від Балтики до Чорного моря. Два дні поспіль горіли підприємства в Любліні та Скаржиську-Каменній. 11 вересня сталися пожежа й вибух на об’єкті болгарського виробника боєприпасів EMCO, а 16 вересня – пожежа на оборонному підприємстві в словацькій Сніні. Проте половину записів становлять дрони та їхні уламки: безпілотник із вибухівкою на полі в румунському повіті Васлуй, дрон типу «Гербера», виловлений із Балтійського моря поблизу Русинова, і неідентифіковані дрони, через які 18 вересня закрили повітряний простір над люксембурзьким аеропортом Фіндель. 14 вересня та в ніч на 15 вересня зафіксовано чотири події: дрон поблизу Русинова, сигнальні ракети, які російський фрегат випустив у бік данського гелікоптера, безпілотник біля авіабази Вунсторф і дрон із вибуховим зарядом, який залетів до Литви з боку Білорусі й був збитий італійськими винищувачами Eurofighter. З 14 по 21 вересня не минало дня без нового запису – зокрема й після 16 вересня, коли я закрив вибірку.

Не враховуючи відкритого інциденту з російським фрегатом, прямо на Росію в цей час указували майже виключно спецслужби, прокуратури та дипломатія. 8 вересня Угорщина вислала десятьох російських дипломатів. Того ж дня молдовська поліція затримала чоловіка, якого, за даними слідства, завербували російські спецслужби, а румунська SRI оголосила про зрив скоординованої Росією операції, під час якої громадянин Росії фотографував, зокрема, бази, що їх використовує НАТО, та українські транспортні літаки «Антонов». Наступного дня у Великій Британії Джошуа Кемміджу висунули обвинувачення в допомозі російській розвідці та підготовці саботажу, а 15 вересня прокуратура в Нью-Йорку оприлюднила описаний вище обвинувальний акт. Під пожежами й дронами такого підпису поки що немає. У Скаржиську-Каменній, як я писав вище, обвинувачень досі нікому не висунуто. У Любліні прокуратура перевіряє і версію підпалу, і версію аварії. Про саботаж на EMCO говорить насамперед сама компанія, а в Сніні міністр оборони Словаччини назвав імовірною причиною ремонтні роботи. Операторів більшості дронів не встановлено, а походження дрона, збитого над Литвою, з’ясовує слідство. Частина уламків біля узбережжя Румунії та вибухів біля молдовського кордону може бути побічним наслідком війни в небі над Україною та на Чорному морі, а не диверсії на Заході. Це робоча гіпотеза, а не встановлений факт.

Тож вереснева хвиля поки що не змінює підсумку 2026 року: вагомі підстави для звинувачення Росії, як і раніше, має лише Ляйпциг. Натомість вона добре показує, чому цей підсумок обережний. З другого тижня місяця подій додавалося майже щодня, а нові ланки з’являлися лише там, де працювали контррозвідка й прокурори, а не там, де гасили пожежники. За затримки атрибуції, яку вимірюють місяцями й роками, більшість цього матеріалу вдасться достовірно оцінити не раніше ніж за півроку. Тоді частина потрапить до найвагоміших справ, частина, як кабель, розірваний судном «Вежен», виявиться випадковістю, а про частину ми так і не дізнаємося нічого певного. Хто сьогодні порахує ці події гуртом як «російські атаки», напише статистику, яку через два роки доведеться виправляти в обидва боки.

Російська диверсія на Заході: пожежа триває одну ніч, докази збирають роками, тож рахувати треба ланки, а не пожежі.

Автор: Артур Жак