Електоральні настрої словаків напередодні цьогорічних місцевих виборів

Політологи вважають, що долю виборів у Словаччині упродовж останніх років вирішують виборці, у головах яких немає відповіді на ключові питання життя суспільства …

Коротко:

• Політичні уподобання словацьких виборців та спроби впливу на них російської дезінформації
• Чому влада хоче провести парламентські вибори раніше зазначеного терміну
• У Словаччині для повноти влади замало виграти парламентські перегони та сформувати уряд, треба вигравати ще й місцеві вибори
• Де проходить реальна межа між публічним популізмом словацького прем’єра Роберта Фіцо для словацького виборця та практичним прагматизмом щодо України

Трохи більш ніж за місяць, 24 жовтня цього року, у сусідній Словаччині відбудуться місцеві та регіональні вибори, на яких обиратимуть мерів міст, старост сіл і громад, голів восьми самоврядних країв та депутатів місцевих і регіональних рівнів. Результати цих виборів, попри їхній локальний характер, матимуть важливе значення не тільки для самої Словаччини, але й для її сусідів, і України зокрема. Річ у тім, що вони пройдуть менш ніж за рік до чергових парламентських перегонів у 2027 і стануть певним індикатором політичних настроїв словацького суспільства. Ще одна їхня важлива особливість полягає в тому, що згідно словацького законодавства регіональні органи влади мають значні повноваження і в багатьох питаннях не підзвітні столиці.

Зважаючи на вагомість цієї події ужгородський «Центр аналізу регіональних ризиків», у партнерстві з Інститутом Центральної Європи та Закарпатським відділенням Академії політико-правових наук України, провів в останній день серпня експертну дискусію на тему «Українсько-словацькі відносини у нинішніх політичних реаліях: виклики, перспективи та фактор майбутніх виборів у Словаччині» за участі авторитетного словацького експерта і науковця, професора Пряшівського університету Александра Дулеби. У ході дискусії з експертами-науковцями було обговорено низку важливих питань, що мають безпосередній вплив на розвиток нинішніх українсько-словацьких взаємин. 

Як українські експерти, зокрема доктори наук, політологи  Мирослава Лендьел, Микола Палінчак, Юрій Остапець, Володимир Приходько, Василь Левкулич, Анатолій Ключкович, Ігор Вегеш, Світлана Мітряєва, так і словацький професор Александр Дулеба та Почесний консул Словаччини у Великому Березному Олег Адамчук, були єдиними у тому, що сьогодні у Словаччині дуже поляризоване суспільство. Майже половина потенційних виборців, точніше 46-48%, категорично не сприймають як зовнішню, так і внутрішню політику нинішнього прем’єра Роберта Фіцо та його партії Smer-SD. Це, здебільшого, молодша і середня генерація словаків з вищою освітою та переконаннями приналежності до євроспільноти. Вони є «залізобетонним» електоратом опозиційних партій ліберального плану, зокрема провідної сили Progresívne Slovensko.

Число прихильників нинішньої урядової коаліції складає близько 30%  – це партії Smer-SD та Republika. Загалом на правому фланзі словацького політикуму є 6-7 партій, з них 4-5 є радикальними. Якщо до парламенту проходить декілька партій, то уряд можна сформувати тільки на основі коаліції. А це – завжди компроміс і часто відхід від задекларованих під час виборчих перегонів обіцянок. 

Своїми заявами за час нинішнього прем’єрства Фіцо практично «з’їв» електорат праворадикальних партій і поповнив за їхній рахунок ряди своїх симпатиків. Саме на електоральні настрої цих людей намагається впливати й Росія, застосовуючи широкий спектр відвертої дезінформації та розпалюючи у настроях словаків неприязнь до українських біженців та українців загалом. З цією метою росіяни тісно співпрацюють з так званими «альтернативними» медіа-ресурсами, діяльність яких спрямована на параліч людського мозку, зокрема вкорінення у свідомості виборців сумнівів щодо ефективності діяльності державних демократичних інституцій, непотрібність членства у Євросоюзі, «слов’янську єдність»… І ці наративи знаходять своїх прихильників. 

Глобальний російський інтерес в Словаччині – підірвати підвалини демократичних інституцій та євроатлантичних структур, зробити країну «слабкою ланкою» у євроспільноті. Це для них особливо важливо сьогодні, коли Кремль зазнав розгромного фіаско під час квітневих парламентських виборів в Угорщині. А уряд Фіцо сприяє московитам у їхніх потугах. За часів прем’єрства Едуарда Гегера в кожному словацькому міністерстві працювали спеціальні департаменти для боротьби з дезінформацією. З поверненням у прем’єрське крісло Фіцо всі вони були ліквідовані.

Ще близько 20% потенційних виборців Словаччини взагалі не мають сталих політичних переконань. Це люди, котрі можуть за один день кардинально змінити власні політичні симпатії під впливом якогось непересічного аргументу, оскільки у їхніх головах немає відповіді на ключові питання життя суспільства і свого місця у ньому. Саме вони вирішують нині долю виборів у Словаччині! Найкраща ілюстрація цього – успіх на виборах у 2020 році парті «Звичайні люди» Ігоря Матовича, котра за три дні до виборів наростила свій показник з 8 до 24% за рахунок ескалації теми антикорупційних настроїв та суспільному резонансі від вбивства журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої у 2018 році. Ця трагедія спричинила масові протести у країні, а звинувачення у зв’язках мафії з владною партією підірвали довіру до тодішнього уряду Фіцо.

Нинішня владна коаліція відчуває хиткість свого становища, котра з кожним днем зростає, і намагається діяти на випередження. Нещодавно партія Hlas, заснована нинішнім президентом і соратником Фіцо Петером Пеллегріні, висунула пропозицію прийняти конституційний закон, котрий передбачає на основі всенародного референдуму скоротити період виборчої кампанії і провести парламентські вибори не восени 2027 року, а значно раніше. Це – план «Б» для Фіцо. Причиною такої «ініціативи», на думку експертів, є брак грошей у бюджеті країни для «задобрювання» виборців додатковими соціальними виплатами, зокрема «тринадцятою» пенсією та іншими популістськими кроками, яких чекають його прихильники. А грошей у бюджеті на це нема. Теперішній словацький уряд отримав владу, коли реформи були успішно проведені, кошти в бюджеті були, які Фіцо «успішно» пороздавав задля збільшення власної популярності. А в 2027 році слід буде приймати непопулярні рішення, котрі аж ніяк не додадуть нинішній владі нових симпатиків. 

На думку аналітиків, «українська карта» на даних виборах навряд чи буде розігруватися. Словаччина – не Польща і не Угорщина – і в стосунках з Україною у неї немає ані історичних «темних» плям, ані зауваг до ставлення до національної меншини, ані претензій до сучасних українських біженців. Більше того – останнім часом спостерігається процес переїзду українців з Польщі до Словаччини. Аналіз урядових даних засвідчує, що фінансові платежі українських біженців, котрі працюють у багатьох сферах народного господарства Словаччини, перевищують суми бюджетних видатків на допомогу для них. Більше 70% переміщених осіб з України працюють і платять податки. У Братиславі майже 80% водіїв таксі – українці та українки, багато наших співвітчизників працюють у ресторанному та косметичному бізнесі. До речі, українці теж можуть брати участь у місцевих виборах, якщо мають відповідні дозволи не проживання.

Важливим фактором для подальшого розвитку і зміцнення українсько-словацького співробітництва є норма словацького законодавства, котра делегувала органам регіональної влади значні повноваження у питаннях соціально-економічного розвитку. Регіональна влада не зобов’язана питати дозволу офіційної Братислави, з ким розвивати вигідну співпрацю, у тому числі й за кордоном. Для прикладу: якщо меморандум про співпрацю між Закарпатською областю України і Пряшівським та Кошицьким самоврядними краями передбачає спорудження підприємств по виробництву озброєнь для потреб ЗСУ, то уряд Словаччини заблокувати такі домовленості повноважень не має. У самоврядних краях Словаччини відсутні державні адміністрації і прямого важеля впливу на регіональну владу центральний уряд немає. Власне тому Словаччина Фіцо і не стала Угорщиною Орбана. Впливати на обраного жителями самоврядного краю голову прем’єр уряду може тільки у тому випадку, коли він є його однопартійцем. А сьогодні ситуація є такою, що з восьми самоврядних країв тільки в одному головою є однопартієць Фіцо. Тож у Словаччині для повноти влади замало здобути перемогу на парламентських перегонах та сформувати уряд, треба вигравати ще й місцеві вибори. 

Це – чисто внутрішньословацький контекст. А є й міжнародний. Як відомо, під час  парламентських виборів в Угорщині у квітні цього року Фіцо відкрито підтримував колишнього прем’єра Орбана. Нинішній очільник угорського уряду Петер Мадяр ненавидить Фіцо і не приховує цього. Тому є небезпідставні сподівання, що електорат партій угорської спільноти Словаччини, а це майже 10% від загального числа виборців, теж не підтримає кандидатів від нинішньої влади. Варто зауважити, що з обранням прем’єром Мадяра, у якого налагодилися не просто партнерські, а й довірливі особисті стосунки з польським колегою Туском, угорсько-польські взаємини стали майже братніми. Цей фактор теж матиме вплив на електоральні настрої в Словаччині та слугуватиме зміщенню акцентів політичної неприязні з відносин з Україною на відносини з Угорщиною. 

Яким буде розклад політичних уподобань – пересвідчимось уже скоро. Але уже сьогодні можна прогнозувати, що переможцями виборів у сусідніх з українським Закарпаттям, Угорщиною та Польщею Кошицькому та Пряшівському самоврядних краях мають шанси стати кандидати від опозиційних партій євроінтеграційного спрямування.

Учасники дискусії наголошували і на помітному розриві між публічною риторикою та практичними кроками нинішнього словацького прем’єра стосовно співпраці з Україною, у тому числі й у військовій сфері. Де саме проходить реальна межа між його публічним популізмом для словацького виборця та практичним прагматизмом щодо України? З одного боку Фіцо постійно заявляє, що Словаччина не фінансуватиме «продовження війни». Тим часом, словацькі оборонні підприємства регулярно виконують комерційні контракти для ЗСУ, а уряд Братислави успішно домовляється з Києвом про великі інфраструктурні проекти. Так, нинішній словацький уряд не робить таких подарунків Україні, як це робив свого часу уряд Едуарда Гегера, постачаючи у перші тижні війни комплекси ППО С-300 та літаки МіГ. Українці часто бувають шокованими антиукраїнським змістом заяв Фіцо. З іншого боку, до розв’язання Московією війни з Україною Словаччина виробляла упродовж року артилерійських снарядів найбільш задіяного калібру 155 міліметрів менше 10 тис. штук. Нині словацькі зброярі виготовляють їх більше 300 тис. штук! Відома «чеська ініціатива» по забезпеченню ЗСУ артснарядами реалізується, в основному, на підприємствах Словаччини. У Пряшівському самоврядному краї провідна українська компанія заснувала сучасне підприємство з виробництва дронів, регулярно здійснюється аварійне постачання Україні електроенергії в особливо критичні моменти. Тому аж ніяк не є хибною думка, що Фіцо – звичайний конформіст. Щоб і далі подобатися своєму електорату він летить до Москви сфотографуватися з Путіним, а повернувшись додому – дає добро на розвиток співпраці з Україною.

У ході дискусії її учасники неодноразово наголошували, що в Європі нині існує й масштабується ілюзія «безпечної відстані» від війни. Але це далеко не так. Твердження про те, що якась країна може сховатися за географією, нейтралітетом чи популістською риторикою – це дуже небезпечна ілюзія. Сьогодні кордон між Ужгородом і Михайлівцями – не просто межа двох держав. Це кордон між стабільністю Європейського Союзу та зоною агресивного експансіонізму РФ. І коли ми в Україні говоримо про майбутнє наших відносин з Братиславою, виходимо з простої істини: Словаччина може бути безпечною, квітучою та суверенною лише тоді, коли безпечною та суверенною є Україна, яка нині неймовірною ціною тримає фронт і гарантує безпеку Європі.

Василь Ільницький