36 країн та Європейський Союз в середині травня цього року офіційно підтвердили свій намір приєднатися до нової Розширеної часткової угоди про створення Керівного комітету Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. В Україні такий крок привітали, адже підписана угода означає, що трибунал нарешті почне працювати і відповідно виконає своє призначення: судовими вироками покарає військове та політичне керівництво Росії за війну проти України. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав рішення про затвердження розширеної часткової угоди «точкою неповернення», адже воно засвідчило, що Спецтрибунал став юридичною реальністю. Про те, як працює механізм Спецтрибуналу, наскільки довгим буде шлях від рішення до практичних кроків, і коли очільники РФ понесуть відповідальність за агресію проти України? Про це Світлана Мялик поговорила з доктором юридичних наук, президентом Української асоціації міжнародного права Ольгою Буткевич.
Коротко:
- 36 держав і Європейський Союз підтримали запуск Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України — це означає початок створення механізму міжнародного суду для покарання керівництва держави-агресора.
- Трибунал створюють окремо від Міжнародного кримінального суду, тому що МКС не має юрисдикції розглядати саме злочин агресії Росії проти України.
- Під юрисдикцію трибуналу можуть потрапити не лише представники Росії, а й Білорусі та інших держав, якщо буде доведена їх участь у війні проти України.
- Чинні керівники держав (президент, прем’єр-міністр, глава МЗС) мають міжнародний імунітет під час перебування на посаді, однак трибунал зможе проводити розслідування і готувати справи вже зараз.
- Перші вироки — питання не найближчих років: міжнародне правосуддя працює повільно, але запуск трибуналу вже зараз означає, що відповідальність за агресію стає юридичною, а не лише політичною перспективою.
Пані Ольго, поясніть простими словами: що таке Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України і чим він відрізняється від інших міжнародних судів?
Багато в чому створення цього трибуналу виявилося вимушеним рішенням. Тому що міжнародні злочини (а це саме ті злочини, які скоює Росія у війні проти України) поділяються на чотири категорії. Це злочини проти миру (куди входить агресія), це воєнні злочини, злочини проти людяності і геноцид. Всі ці чотири категорії злочинів підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, який є основним судом в галузі міжнародного кримінального права. Але якщо стосовно трьох останніх категорій, там питань не виникає, то стосовно злочину агресії Міжнародний кримінальний суд не може розглядати даний конкретний випадок, агресію Росії проти України, не може розглядати з двох причин. Його юрисдикція не поширюється на агресії, які були скоєні до 2017 року, а ми все ж таки відраховуємо від лютого 2014-го року.
Тому, власне, щоб не залишились не покараними злочинці, які скоїли цей злочин агресії, вже в останні дні лютого 2022 року, колишній прем’єр-міністр Сполученого Королівства Гордон Браун (потім до нього ще приєднався теж колишній прем’єр-міністр Джон Мейджор, та низка академічних представників) виступили з ініціативою створення окремого трибуналу саме стосовного злочину агресії.
І, друге, що Росія не є стороною Статуту Міжнародного кримінального суду, не є учасницею цього суду. Тому, власне, щоб не залишились не покараними злочинці, які скоїли цей злочин агресії, вже в останні дні лютого 2022 року, колишній прем’єр-міністр Сполученого Королівства Гордон Браун (потім до нього ще приєднався теж колишній прем’єр-міністр Джон Мейджор, та низка академічних представників) виступили з ініціативою створення окремого трибуналу саме стосовного злочину агресії. Трибуналу, який матиме цю юрисдикцію і зможе судити цих злочинців. Саме тому, що Міжнародний кримінальний суд не може поширювати свою юрисдикцію, і було створено цей трибунал.
Як Ви думаєте, чому саме зараз вдалося перейти від теорії до практичного запуску цього механізму? Що цьому сприяло?
Трішки знаючи, як складно йшов переговорний процес (не брала в цьому участь, але спостерігала – авт.), то доволі довгий період йшов спротив. Були різні ідеї. Першою ідеєю було створити цей трибунал через резолюцію Генеральної Асамблеї ООН. Це було б ідеальним рішенням, тому що це означало б його загальну підтримку більшістю держав світу. Але, звісно, тут був великий спротив Росії, її сателітів, і, власне, закінчилося тим, що трибунал створений під егідою Ради Європи. Останні роки, дійсно, українській стороні вдалося зробити величезний прорив в цих переговорах. Навіть вдалося зробити прорив в питанні абсолютного несприйняття будь-яких натяків, навіть на те, що агресія розпочалася 2014-го року. Тому, в принципі, тут залишається за статутом трибуналу і за договором про його створення далі вирішувати ці питання. Тобто, ми не відмовляємось від дати 2014-го року. Друге – це те, що величезний спротив, зрозуміло, був.Він полягає в специфіці злочину агресії. Його називають «лідерським злочином».
Єдине, можливо, це назвати поступкою, можливо, таким компромісним рішенням, що серед тих осіб, а я вже сказала, що це тільки очільники держав, які будуть підлягати юрисдикції цього трибуналу, це трійка – президент, прем’єр-міністр і глава МЗС. Їх не можна буде судити до моменту, поки вони перебувають на посаді.
Злочин агресії можна інкримінувати тільки невеликому колу осіб, але це є особи очільники держави або очільники Збройних сил. Ну, і, зрозуміло, що створення такого прецеденту нікому не вигідне. І тому спротив був дуже великий. Були інші моменти. Але, я повторюю, що українській стороні вдалося зробити цей прорив, створити трибунал саме на тих умовах, які ми хотіли би бачити. Єдине, можливо, це назвати поступкою, можливо, таким компромісним рішенням, що серед тих осіб, а я вже сказала, що це тільки очільники держав, які будуть підлягати юрисдикції цього трибуналу, це трійка – президент, прем’єр-міністр і глава МЗС. Їх не можна буде судити до моменту, поки вони перебувають на посаді. Але трибуналу можна буде стосовно них вести слідчі дії, повністю довести всю процедуру до самого судового процесу.
Я так зрозуміла, що Путін не підпадає під дію цього процесу, лише тоді, коли він залишиться без посади, правильно?
Є таке правило в міжнародному праві стосовно цієї так званої «трійки». Воно було підтверджено і Міжнародним судом ООН, що ця трійка осіб володіє імунітетом, поки вони є на посаді. Трійка – саме голова держави, голова уряду і міністр закордонних справ. Але я повторюю, що стосовно них будуть вестися слідчі дії, будуть вестися всі ті самі дії, як і стосовно інших очільників держав. Але саме судове рішення і вже виконання вироку, то вони можливі після закінчення терміну повноважень. І тут ще один момент, що я не оговорилась, коли сказала «держав», бо даний трибунал, він стосується не тільки злочинів агресії Росії проти України, але сюди абсолютно підпадає і Республіка Білорусь, яка повністю підпадає під визначення агресії. І, можливо, як буде доведено далі судовим і досудовим слідством, можливо, це Північна Корея, можливо, деякі інші держави, які теж беруть активну участь. Не треба забувати, що Україна воює не з однією Росією, Україна воює з коаліцією держав, які створила Росія.
До речі, це було моє наступне питання. Чи можуть під суд потрапити також представники Білорусі і інших країн, які допомагають агресії?
Білорусі однозначно, так. І стосовно інших країн, то тут потрібно доведення їхньої участі.
Чи існують міжнародно-правові механізми, які дозволяють судити чинного президента Росії?
На голів держав поширюється імунітет, так званий «особистий імунітет». Під час перебування на посаді він не може бути притягнутий до суду. Але міжнародне кримінальне право це сьогодні ламає зі свого боку. І, як ми бачимо, вже і щодо президента Росії по іншим злочинам. Щодо нього вже видано ордер на арешт Міжнародним кримінальним судом. І, власне, ведуться вже дії по його притягненню до відповідальності по іншим злочинам. Тому це трішки така історична концепція, що суверен, голова держави, він не може бути судимий. Вперше її радикально змінили на Нюрнберзькому трибуналі, коли були створені так звані «нюрнберзькі принципи». І зараз міжнародне кримінальне право від цього відходить. Тому що історично було так, що суверен держави, голова держави, він відповідає за свої дії. Його дії є діями, уособленнями суверенітету держави. Але міжнародні злочини не є суверенним правом держави. І тому міжнародне кримінальне право зараз від цього відходить. Тому так, в тому числі, голови держав, вони підпадають під дію правосуддя, якщо йдеться тільки про міжнародні злочини.
Скажіть, пані Ольго, якщо говорити про строки і реалістичні очікування, то якими вони є? Я чула від експертів, що перші вироки можливі не раніше 2030 року, а хтось каже, що пізніше. Чому цей процес настільки тривалий? І на Вашу думку, коли реально очікувати перших можливих вироків?
Ну, я читала також, що і 2028-й рік називають стосовно перших вироків, але тут для мене це нереалістично. Тридцятий рік, то я би не назвала це тривалим періодом, тому що можна порівняти з одним з найвідоміших на сьогодні судів, трибунал колишньої Югославії. Так от сам трибунал тривав втричі довше, ніж тривав той збройний конфлікт, злочини, скоєні під час якого, розглядав цей суд. Суд тривав майже 25 років. 23 з половиною роки… Тому, і зрозуміло, ми чудово розуміємо, що багато людей не дожили до справедливості, до справедливих вироків, які там були винесені.
Це процес довготривалий. Але це пояснюється тим, що і рішення в цих судів, воно є кінцевим, воно не оскаржується і воно виконується.
Міжнародне правосуддя, воно тривале, воно довге, і дійсно для цього потрібен досить тривалий період. Сьогодні навіть підготовчий період до запуску суду, він є досить тривалим. Бо потрібно врахувати безпекові моменти, забезпечити логістику і так далі. І навіть на це йде рік, роки, можливо тривалий період… Але я повторюю, що міжнародне правосуддя, воно тривале. Це не тільки стосовно цього трибуналу, це не тільки стосовно, як я вже згадала, трибуналу з Югославії. Можна згадати навіть процеси в міжнародному суді, в Європейському суді з прав людини. Це процес довготривалий. Але це пояснюється тим, що і рішення в цих судів, воно є кінцевим, воно не оскаржується і воно виконується.
Про юридичні механізми. Які кроки ще мають пройти країни-учасниці до початку роботи суду? Бо я так розумію, що треба ж склад судів сформувати, і прокурорів? І власне, чи може Україна якось впливати на цей процес, чи ні? Чи Україна займає таку рівнозначну позицію, як і всі решта?
Україна може впливати на цей процес. Україна може пропонувати своїх представників. Зараз, наскільки я розумію, там йдуть вирішення питань логістики, і тільки потім, коли вже повністю буде це все вирішено, буде стояти питання про обрання суддів, про обрання прокурорів, складу суду, апарату суду. Це теж досить тривалий, напевне, період і важливий період. Тому зараз ці питання стоять перед початком роботи цього суду. Суд буде розташовуватися не даремно і не випадково саме в Гаазі. Тому що за юрисдикцією цього суду, якщо особа підпадає під юрисдикцію трибуналу з агресії і підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, то її судитимуть в обох інстанціях, але перевагу матиме Міжнародний кримінальний суд. Тобто там вона буде відбувати покарання, скажімо.
А хто формуватиме склад суддів і прокурорів? Це країни-учасниці?
Країни-учасниці, які приєдналися до договору про створення трибуналу.
Скажіть, що створення Спецтрибуналу означає для українців вже зараз, навіть до перших вироків? Бо Ви казали про справедливість, про те, що міжнародний процес – це доволі довгий процес. Але все ж таки, що для України, українців означає це рішення?
Ну, по-перше, це означає правосуддя. Але треба розуміти ідею цього суду. Щоб не розчаруватися, не треба мати певні ілюзії стосовно цього суду, що наступного року будуть вироки і всі причетні до агресії почнуть відбувати покарання. Так не буде. Але створення суду означає, що зламано міжнародну систему, яка охороняла вищих посадовців, очільників держав. Практично після Нюрнберга до сьогодні не було, крім поодиноких випадків такого, щоб країни погоджувалися на те, щоб притягувати до відповідальності очільників держав. Ті кейси, які були, вони були дуже поодинокі, і вони стосувалися переважно тих держав, які просто не могли протистояти. Тут йдеться про ядерну державу, ми розуміємо і ці виклики. Тому зламано систему, що є недоторкані держави, є недоторкані особи в цих державах. Що це означає для українців?
Держава, на чолі якої міжнародний злочинниць, вона теж стає вигнанцем у світі.
Я вже чула, що цей суд називають «трибуналом Путіна». Насправді ні. Насправді він поширює свою юрисдикцію не тільки на очільників Росії і Білорусі. Це і РНБО Росії, які були причетні до агресії проти України. Це судді Конституційного суду, які голосували за окупацію територій України, за включення окупованих територій до конституції Росії. Можливо, це і депутати парламенту, які голосували за введення військ. Тобто це все ж таки коло набагато ширше, ніж тільки голова держави, ніж тільки президент, ніж тільки Путін. Ще раз повторюю, що для українців це означатиме, що не треба мати ілюзій, але треба знати, що міжнародне правосуддя завершиться, воно дійде до свого кінця і всі понесуть покарання. Звісно, це можливо буде в багатьох випадках і in absentia (від латинського in absentia — «за відсутності» – ред.), за відсутності, тобто вони не будуть безпосередньо поки що представлені перед судом, сидіти на лаві підсудних, як би цього не хотілося, можливо, побачити на картинці. Але й такий процес означатиме, що на чолі держави міжнародний злочинець. Це має величезне значення не тільки юридично для того, щоб притягнути його до відповідальності. Це має величезне політичне значення і стосовно санкцій, і стосовно цієї держави, і щодо відносин цієї держави, і щодо контактів цієї держави і так далі. Держава, на чолі якої міжнародний злочинниць, вона теж стає вигнанцем у світі.
Можна сказати, що це сигнал іншим державам, які мають замислюватись над тим, чи варто взагалі підтримувати якісь відносини і співпрацювати з країною-агресором. І міжнародне право, міжнародне судочинство, воно проходить тест на дієвість, так?
Так. І в даному випадку, я би сказала, що зі створенням трибуналу і з тим, як його створено, воно цей тест пройшло.
Авторка: Світлана Мялик
