Russian Starlink: російська космічна програма розширюється

Росія запустила другу партію супутників «Рассвєт-3», покликаних створити мережу супутникового інтернет-покриття над Росією. Це вже другий запуск від початку року. Наразі на орбіті перебуває 30 апаратів. Аналітик та засновник RussianSpaceWeb Анатолій Зак розповів для «Чорного неба», скільки часу знадобиться РФ для налагодження системи власного супутникового інтернету.

Коротко:

• Росія з 2023 року розробляє власну систему супутникового інтернет-покриття — космічну програму «Рассвєт».
• У березні 2026 року з Росії відбувся перший запуск супутників «Рассвєт-3» на орбіту.
• Російські супутники планують розмістити на орбіті на висоті 800 кілометрів, на противагу американським Starlink, що розміщені на висоті приблизно 550 кілометрів.
• У липні 2026 року космічна агенція «Бюро-1440» здійснила запуск другої партії супутників.
• У «Бюро-1440» повідомляють, що готові розпочати налагодження супутникового зв’язку, щойно космічні апарати піднімуться на робочу висоту.

У 2023 році в Росії розпочали активну практичну фазу космічної програми системи супутникового зв’язку за аналогією до американської системи Starlink. Космічною програмою «Рассвєт» опікується аерокосмічна компанія «Бюро-1440».

У 2025 році було здійснено запуск поодиноких тестових апаратів моделей «Рассвєт» та «Рассвєт-2», проте лише в березні 2026 року відбувся перший масовий запуск 16 супутників моделі «Рассвєт-3» на орбіту висотою 336 кілометрів із космодрому в Плесецьку.

Принципова відмінність сучасної системи супутникового інтернету в тому, що апарати розміщуються на низькоорбітальних площинах. На відміну від системи супутникового інтернету, що працює ще з шістдесятих років, де апарати розміщували на відстані 36 тис. кілометрів нерухомо, сучасні системи передбачають розміщення апаратів на відстані 550–800 кілометрів, що потребує їхнього постійного руху для забезпечення повного покриття.

«Ці супутники рухаються постійно, оскільки вони на низькій орбіті, для земного спостерігача вони постійно переміщуються. Тому їх треба мати дуже багато. Бо коли один супутник іде за обрій, потрібно мати інший. Відповідно, ця система повинна мати сотні чи тисячі супутників залежно від висоти орбіти», — розповідає Анатолій Зак.

16 березня російська влада оголосила попередження для морського та повітряного руху в Баренцевому морі через запуск ракети, запланований на період з 19 до 28 березня 2026 року, протягом 10-годинного вікна з 11:00 до 21:00 за московським часом.

Запуск першої партії з 16 супутників відбувся 23 березня. Приблизно через 8,5 хвилини після старту апарати було доставлено на початкову орбіту 290 на 324 кілометри з нахилом 82,3 градуса до екватора.

31 березня 2026 року Космічні сили США каталогізували 15 об’єктів «Рассвєт-3», пов’язаних із запуском корабля «Союз» 23 березня, тоді як 2 квітня ідентифікатор НОРАД було присвоєно ще двом об’єктам. Йдеться про 16 супутників «Рассвєт-3» та верхівку ракети-носія «Фрегат».

Анатолій Зак розповідає, що, зважаючи на початковий нахил апаратів — 82,30 градуса до екватора, можна зробити висновки про подальші плани агенції зафіксувати апарати на робочій висоті в 800 км:

«Супутники, які були запущені в березні, так і не піднялися на висоту 800 км. Вони всі перебувають на різних висотах у межах 500 км над рівнем моря, що на 300 км нижче за заявлену висоту».

Перші маневри апаратів розпочалися лише через два тижні. Очікувалося, що супутники розпочнуть набирати висоту, але лише окремі апарати здійснювали рух у напрямку набирання висоти, віддаляючись від початкової орбіти приблизно на 40–50 кілометрів  Анатолій Зак пов’язує неоднорідний рух апаратів із труднощами, що виникли в космічній агенції під час спроб керування великою кількістю апаратів одночасно, тому вони вирішили маневрувати невеликими групами.

Натомість на початку червня супутник, що досі залишався нерухомим, повернувся на Землю та згорів в атмосфері.

Американська система Starlink, що доступна для масового користувача з 2020 року, налічує близько 10 тисяч космічних апаратів на орбіті та забезпечує інтернет-покриття практично на всій площі земної кулі.

Анатолій Зак розповідає, що «Бюро-1440» у документації, поданій до Міжнародного союзу електрозв’язку, зазначало про два можливі сценарії розвитку космічної програми. Перший передбачає встановлення супутників на робочій висоті 800 кілометрів над рівнем моря з нахилом 82,3 градуса. За цього сценарію, щоб забезпечити стабільне покриття, потрібно мати 12 орбітальних площин по 21 апарату в кожній (приблизно 252 супутники). Інший варіант передбачає орбіту 600 км з нахилом 60 градусів, що вимагало б 45 супутників у кожній із 30 орбітальних площин (понад 1350 апаратів).

За попередньою інформацією, перший запуск планувався у грудні 2025 року, проте відбувся лише через чотири місяці. Друга партія супутників вирушила на орбіту 20 липня 2026 року, вже через три місяці після першої.

Анатолій Зак вважає, що затримки пов’язані з технічними проблемами, але, усуваючи їх, Росія спрощує процес запуску для себе, і в майбутньому ми можемо розраховувати лише на пришвидшення запусків супутників та встановлення їх на робочій висоті.

Запуск другої партії супутників у липні відбувся за дуже схожим сценарієм. 16 апаратів на ракеті-носії «Союз-2» стартували з космодрому в Плесецьку. Попередньо російська влада повідомила про період обмежень мореплавства та польотів над Баренцевим морем тривалістю близько 24 годин кожне, щоб ускладнити визначення точного часу запуску.

24 липня Космічні сили США каталогізували очікувані 17 об’єктів (16 супутників та верхній блок) на орбіті 290 на 327 кілометрів з нахилом 82,3 градуса до екватора.

20 липня «Бюро-1440» опублікувало заяву у Telegram про успішний запуск другої партії космічних апаратів: «Після завершення перевірок та оперативної активації підсистем супутники почнуть перехід на цільову орбіту для надання послуг зв’язку».

Анатолій Зак розповідає, що теоретично в Росії можуть розпочати процес налагодження супутникового зв’язку навіть із невеликою кількістю апаратів. Але структура роботи супутникового з’єднання передбачає, що зв’язок є лише за умови наявності апарата в зоні видимості.

Рух апаратів здійснюється відносно земної орбіти, тоді як сама Земля також продовжує рухатися.

«Супутники можна розмістити таким чином, щоб ланцюжок мав один довгий період зв’язку, або можна їх розмістити так, щоб було дуже багато зовсім коротких періодів. Проте один триваліший період включає також довгу перерву без зв’язку. Наразі ми бачимо, що росіяни намагаються відпрацювати перший сценарій, розміщуючи супутники в умовний ланцюжок», — розповідає Анатолій Зак.

Наприкінці липня супутники з другої партії розпочали орбітальний підйом і вже до 5 серпня досягли значної висоти.

Українське видання «Мілітарний» пише, що наразі російські супутники проходять над Україною чотири рази на добу, проте лише двічі їхня орбітальна висота достатня для налагодження стабільного з’єднання. Розміщення апаратів дозволяє створити два вікна зв’язку тривалістю 1–1,5 години.

Юлія Дердюк