Ніхто не має права підганяти піротехніка, це лише його відповідальність і його рішення, коли вибухонебезпечний предмет можна вважати безпечним. Там, де від одного руху можуть залежати життя, працюють піротехніки.
Керівник піротехнічного підрозділу ДСНС одного із регіонів України на посаді відносно недавно, проте вже встиг побувати у семи відрядженнях до прифронтових регіонів, щоб зробити життя мешканців хочаб трохи безпечнішим. Хлопець розповідає, у яких умовах доводиться працювати та чому розмінування територій України може тривати роками.
Коротко:
- Денису 23 роки а він вже понад два роки працює керівником піротехнічного відділення в ДСНС України.
- За понад два роки хлопець побував у семи відрядженнях до різих прифронтових регіонів України.
- Життя в напівзнищених будинках, обмежений доступ до продуктів харчування – умови в яких працюють українські піротехніки.
- Російські військові вдаються до модифікацій вибухонебезпечних пристроїв, що перетворює процес розмінування в гру на інтуїцію.
- Вилучення одного ВНП може тривати цілий день через ризик відкладеного детонування, і це лише один приклад, чому розмінування – процес, який триватиме роками.
Коли професія сама обирає тебе
Сьогодні Денис розповідає свою історію вибору професії майже жартівливо. Школа закінчувалася, а вибір доводилося робити. Хлопець ніколи не мріяв стати пожежником чи сапером, як це часто буває у романтизованих фільмах про професії, – все набагато простіше, але і життєвіше.
Його близькі працювали в ДСНС, тому після школи, не маючи чіткого плану на життя, хлопець вирішив спробувати себе також в цій професії. До того ж напрям піротехніки видавався тоді доволі привабливим. Робота відповідальна, небезпечна, проте випадки виявлення вибухонебезпечних предметів – рідкість. Родичі запевнили – не сподобається, завжди можна змінити професію.
Найбільшу усмішку в Дениса сьогодні викликає думка про «рідкісні виклики», які тоді звучали ледь не як робота без зайвих труднощів. Проте після понад шести років у професії та більше двох років на посаді керівника піротехнічного відділення Денис ще жодного разу не пошкодував про вибір, хоч легким не було й дня роботи.
«Це не страшно, коли ти готовий до роботи. Нас навчають роками та постійно наголошують на небезпеці, тому перед першим виїздом не було страху. У нас є правила, обладнання, є досвід і необхідність зберігати холодну голову», – розповідає піротехнік.
Робота змінилася ще до того, як закінчилось навчання
Перше відрядження для підсилення піротехнічних підрозділів ДСНС у прифронтових регіонах відбулося приблизно за півроку після того, як Денис приступив до виконання посадових обов’язків. Півтора місяця у прифронтових регіонах на завданнях із розмінування, кілька тижнів офісної роботи у частині в рідному місті – і знову в дорогу.
У перше відрядження Денис їхав як помічник, щоб у наступних поїздках уже зайняти місце керівника.
«Зазвичай у відрядження їде група від 5 до 8 людей. Це все хлопці з одного підрозділу, нас не об’єднують із підрозділами інших областей. Тому ми завжди працюємо зі своїми. Це важливо, адже ти завжди маєш розуміти, від яких саме людей залежить життя всієї команди, та довіряти», – розповідає Денис.
Півтора місяця за межами звичного життя, і так сім разів
Перед кожним відрядженням керівництво ДСНС формує чіткий план та забезпечує саперів житлом, проте казарми ДСНС або ж ті варіанти, що пропонує керівництво, не завжди підходять, саме тому Денис розповідає, що найчастіше доводиться шукати житло самотужки.
«Звісно, без даху над головою ми не залишимося, якщо нічого не знайдемо, але є критично важливі моменти, якими ми не можемо нехтувати», – зазначає Денис.
Наприклад, автівки. За кожною групою у відрядженні закріплюється щонайменше два транспортні засоби, один для перевезення особового складу, інший – для транспортування вибухонебезпечних об’єктів. І ці автівки потрібно сховати.
Працівники ДСНС залишаються бажаними мішенями для ворога, попри свою діяльність, яка не має нічого спільного із веденням бойових дій. Через це хлопці також обирають помешкання подалі від міст – непримітні населені пункти, але не надто віддалені від зони проведення розмінувальних робіт.
«На добу нам виплачують додатково 300 грн добових, це на харчування умовно та інші потреби. Також є фіксована сума, яку можуть виплачувати як компенсацію за оренду житла, але тут є нюанс. Для отримання компенсації ми повинні надати офіційний чек, а хто ж із місцевих здає помешкання офіційно? Хіба що хостели, де проживання нам буде не по кишені», – розповідає керівник піротехнічного відділення в ДСНС України.
Інколи хлопцям вдається домовитися з власниками давно покинутих будинків, щоб проживати і трохи доглядати за домом. Тоді вартість оренди стає мінімальною. Проте і тут варто розуміти, що будинки залишаються порожніми вже протягом років, тому умови проживання бажають кращого.
«Одного разу нам вдалося домовитися про проживання в будинку в селі, яке найкраще нам підходило за розташуванням, але коли ми зайшли на кухню, то були ошелешені. Пліснява просто знищила кухню вщент. Ми більше тижня готували виключно на вогнищі їжу, доки не придбали засоби проти плісняви, щоб хоч зайти на кухню можна було», – згадує Денис.
Попри всі складнощі хлопець з усмішкою згадує місцевих мешканців, які завжди радо зустрічали працівників ДСНС. Денис згадує, що в прифронтових містах українські військові – постійні гості, тому сапери чи піротехніки нікого не дивують. Люди часто діляться городиною, пригощають смачненьким.
Як окупанти намагаються ускладнити процес розмінування
Роботи піротехніків у відрядженнях можна розділити на дві категорії: опрацювання заявок місцевих мешканців та розмінування територій.
Першочергово ДСНС займається запитами цивільних. Хтось знайшов невідомий предмет, комусь потрапив боєприпас на город чи поблизу будинку та інше. Денис розповідає, що всі виклики абсолютно різні і ніколи не можна передбачити, яку саме дію може мати виявлений вибухонебезпечний предмет (ВНП). Росіяни вдаються до модифікацій ВНП: додають додаткові батареї, щоб продовжити робочий час ВНП, вдаються до систем відкладеного детонування, додають різні об’єкти у вибухову частину, щоб збільшити осколкове ураження під час вибуху та інше.
Тому піротехніки завжди перестраховуються до початку вилучення предмета.
«У нас є спеціальні гачки-кішки, якими ми підчіплюємо ВНП з умовно безпечної відстані. Це працює, коли предмет застряг на даху чи потрібно висмикнути його із землі та переконатися, чи не закладено ще однієї міни під ним», – розповідає піротехнік.
Наступний етап – вичікування. Щоб переконатися у безпечності транспортування ВНП, піротехніки можуть чекати від кількох годин до цілого дня, щоб переконатися у відсутності режиму відкладеного детонування.
Денис розповідає, що вагомим чинником є людський фактор. За інструкціями ДСНС повинні знищувати ВНП відразу при виявленні, але коли йдеться про заявки людей, частіше за все підрив на місці може спричинити руйнування майна чи дому місцевих жителів, тому піротехніки віддають перевагу вичікуванню та транспортуванню предметів на безпечну відстань для знищення.
«Ми намагаємося допомогти людям, а не зашкодити. Що тоді про нас говоритимуть, якщо ми підірвемо комусь дім?», – говорить керівник піротехнічного відділення ДСНС.
Чим відрізняється робота в полі
Розмінування територій – це зовсім інший вид діяльності. У зонах, де велися активні бойові дії, кількість виявлених вибухонебезпечних предметів може рахуватися десятками. Гранати, снаряди до різних видів артилерійського озброєння, міни різних типів дії. Для прочісування території піротехніки використовують металошукачі, саперські щупи, та філлери де виявлення розтяжок.
Денис розповідає, що розтяжки також бувають різними, у заростях їх можуть встановлювати на різній висоті, тому уважність – головний інструмент. Окремою особливістю розтяжок є те, що вони можуть здетонувати від будь-якого контакту. Наприклад, окремі типи детонують навіть від розрізання линви, а не лише при натягувані.
«Якщо ми знаходимо гранату, то обов’язково поряд буде ще одна. Найбільше ВНП у місцях, де проходили окопи. Проте і з мінами потрібно бути обережними. Росіяни вдаються до встановлення протипіхотних мін під протитранспортні, тому детонація можлива, навіть якщо на неї стане людина», – зазначає піротехнік.
Окремо є міни, які реагують на зміну магнітного поля, вони першочергово розраховані на ураження техніки, але військовий чи сапер у повному обладунку також може викликати детонацію.
Найважче – не міни
За шість років у системі ДСНС Денис навчився працювати із небезпекою та перевіряти кожну дрібницю, навіть якщо процес затягується. Проте на питання, що найважче, він відповідає зовсім інше:
«Висока трава, палюче сонце, і багато паперової роботи», – жартома каже хлопець. Саме це турбує найбільше людей, що у складних умовах ледь не кожного дня знешкоджують пристрої, які могли забрати чиїсь життя.
(Імена героїв історії змінені з міркувань безпеки)
Юлія Дердюк
