Про історію маленького Назара, який народився після російського удару по житловому будинку у Святошинському районі Києва, писали українські та міжнародні медіа. Під час атаки російського дрона важкі поранення та опіки отримала його 24-річна мама, яка перебувала на сьомому місяці вагітності. Лікарі провели терміновий кесарів розтин, щоб урятувати дитину. Та ще понад два тижні боролись за життя жінки. Батько хлопчика отримав тяжкі опіки, але вижив. Сам Назар від народження бореться за життя, переживши численні операції та місяці лікування.
Тепер його тітка 27-річна Оксана Богдан, яка взяла на себе опіку над хлопчиком, разом із власним трирічним сином приїхала до Польщі, рятуючи дітей від війни. Однак замість швидкого отримання тимчасового захисту родина зіткнулася з бюрократичною проблемою: вже майже місяць вони не можуть оформити статус PESEL UKR, попри те, що під час перетину кордону повідомили про намір отримати захист, рятуючись від війни.
В інтерв’ю Оксана Богдан розповідає про трагедію своєї родини, боротьбу за життя Назара та труднощі, з якими сьогодні стикаються українці, які прибувають до Польщі, рятуючись від війни.
Коротко:
- Причиною виїзду українки Оксани Богдан з дітьми з України стала трагедія, що сталася 7 вересня 2025 року в Києві.
- Через передчасні пологи дитина отримала важкі ускладнення. Після смерті матері саме Оксана стала опікункою племінника.
- Попри виконання всіх вимог під час перетину кордону, через помилку у верифікації родина довго не могла отримати статус PESEL UKR. Жінка майже втратила надію і розглядала варіант повернення до України.
- Однак завдяки підтвердженню від пункту пропуску «Корчова» помилку було виправлено, і 29 липня родина успішно оформила всі документи.
- Тепер родина залишається у Польщі, а Оксана вже підписала декларацію з педіатром та записала хлопчика до лікарів для продовження лікування.
— Пані Оксано, розкажіть, будь ласка, чому ви вирішили приїхати до Польщі? Що сталося з вашою родиною?
Насамперед я їхала до Польщі, щоб забезпечити своїм дітям безпеку. На жаль, 7 вересня 2025 року в нашій родині сталася страшна трагедія. Російський шахед влучив у будинок, де жив мій брат із вагітною дружиною. Вона була на сьомому місяці вагітності.
Лікарям довелося робити терміновий кесарів розтин, щоб урятувати дитину. Таня понад два тижні боролася за життя. Вона отримала понад 90% опіків, і, на жаль, це було несумісно з життям.
Мій брат також зазнав тяжких опіків — понад 80%. На щастя, він вижив, але досі проходить реабілітацію і має серйозні проблеми зі здоров’ям.
Найголовніше — вдалося врятувати Назарчика. Він щодня доводить, що хоче жити.
Через передчасні пологи у нього сталися два крововиливи в мозок, а згодом розвинулася гідроцефалія. За свої десять місяців життя він уже переніс п’ять втручань на головному мозку, безліч наркозів, понад три місяці провів у лікарнях, із них півтора місяця — у реанімації.
Через передчасні пологи у нього сталися два крововиливи в мозок, а згодом розвинулася гідроцефалія. За свої десять місяців життя він уже переніс п’ять втручань на головному мозку, безліч наркозів, понад три місяці провів у лікарнях, із них півтора місяця — у реанімації. Кожен день він боровся за своє життя. І доводив, що він сильний.
Після трагедії наша родина вирішила, що саме я буду опікуватися Назарчиком. Його мама була круглою сиротою і сама виховувала молодшу сестру. Мої батьки фізично не змогли б доглядати за дитиною, яка потребує постійної медичної допомоги та реабілітації.
— Назарчик – це ваш племінник?
— Так, це мій племінничок. Після трагедії, що сталася в Києві, ми понад 10 місяців жили в Івано-Франківську. Але, на жаль, і там немає спокою. Тому що там також є тривоги, відключення світла, прильоти шахедів. Останній приліт був у будинок на нашій сусідній вулиці. І тому ми ухвалили спільне рішення нашої родини, що потрібно їхати за кордон, потрібно вивозити дітей. Тому що ситуація не покращується.
— Тобто ви вирішили їхати до Польщі з дітьми?
— Так. До Польщі я в’їжджала зі своїм трирічним сином Марком і племінником Назарчиком.
— Розкажіть, будь ласка, як ви перетинали кордон. Чи знали ви про нові правила, згідно з якими люди, які прибувають до Польщі з наміром отримати тимчасовий захист, мають повідомити прикордонників, що вони тікають від війни та евакуюються? Чи сказали ви про це на кордоні? Через який пункт пропуску в’їжджали?
— Перед виїздом я вже бачила інформацію про те, що на кордоні обов’язково потрібно повідомити, що ти евакуюєшся через війну.
Під час проходження прикордонного контролю я чітко сказала три речі: що ми тікаємо від війни, що хочемо отримати тимчасовий захист у Польщі та що ми є постраждалими від війни.
Ми перетинали кордон через пункт пропуску Краківець — Корчова. Прикордонник не ставив жодних додаткових запитань. Він лише поцікавився, звідки ми.
За час повномасштабної війни ми жили в різних містах України. Мій син народився в Одесі, Назарчик — у Києві, а моя офіційна реєстрація — у Кіровоградській області. Проте від початку війни я фактично там не проживала.
— Після того, як прикордонник запитав, звідки ви, що відбувалося далі?
— Наступного дня після приїзду ми звернулися до уженду, адже знали, що потрібно якнайшвидше оформити PESEL UKR, щоб усі документи були в порядку.
Однак там нам повідомили, що наші дані ще не верифіковані та не активовані, тобто нас не було в базі.
Однак там нам повідомили, що наші дані ще не верифіковані та не активовані, тобто нас не було в базі. Нам порадили зачекати тиждень, пояснивши, що, можливо, інформація ще не встигла оновитися. Коли ми прийшли повторно через тиждень, ситуація не змінилася. Нам знову повідомили, що даних у системі немає, і порадили звернутися до Прикордонної служби Польщі з проханням змінити статус нашого в’їзду на «евакуацію».
— Тобто саме після цього ви звернулися до Прикордонної служби?
— Так. Через систему ePUAP ми надіслали звернення до того підрозділу Прикордонної служби, через який перетинали кордон. Ми попросили змінити статус нашого в’їзду на «евакуацію».
У зверненні також детально пояснили нашу ситуацію: що разом зі мною перебуває дитина, яка постраждала внаслідок російського ракетного удару і потребує постійного медичного нагляду та лікування. Саме тому ми дуже просили якнайшвидше змінити наш статус.
— Які наслідки мало те, що ви не змогли одразу отримати PESEL UKR?
— Уже на четвертий день після приїзду ми з Назарчиком опинилися в лікарні. У нього виникла інфекція, яка потребувала госпіталізації. Однак на той момент ми ще не мали жодного статусу, тому були змушені оплачувати лікування власним коштом. Якби нам одразу оформили PESEL UKR, медична допомога для дитини була б безкоштовною.
— Ви сказали, що зверталися до Прикордонної служби через електронну систему.
— Так, ми подали звернення через систему ePUAP. Якщо ви приїжджаєте і у вас немає знайомих в кого є довірений профіль Profil Zaufany, то буде ще важче і потрібно відправляти лист звичайною поштою. А такі листи розглядаються ще довше.
— Де ви зараз живете?
— Ми винаймаємо житло неподалік від Катовіце. Це було свідоме рішення, адже я спілкувалася з батьками дітей із гідроцефалією, і вони порадили саме це місто через хороших нейрохірургів. Тому ми вирішили оселитися саме тут. І місто саме сподобалось.
За цей час, поки намагаємося отримати PESEL UKR, ми неодноразово зверталися до Прикордонної служби — як письмово, так і особисто. На жаль, поки що це не допомогло.
— Які ще кроки ви зробили, щоб вирішити проблему?
— Ми постійно намагаємося додзвонитися до Прикордонної служби, щоб пришвидшити розгляд нашого звернення. Також зверталися за консультаціями, телефонували до консульства, шукали допомоги в організаціях, які підтримують українців.
У міському управлінні нам порадили звернутися до організації допомоги українцям, що працює поруч із ужендом. Але й там нам відповіли, що, на жаль, із такою проблемою зараз стикається багато людей і єдине, що можна зробити, — чекати рішення Прикордонної служби.
— Що вам зараз відповідає Прикордонна служба? Ви надсилали кілька звернень?
— Ні, ми подали лише одне звернення і постійно перевіряємо, на якому етапі його розгляд. Коли нам вдалося додзвонитися, нам повідомили, що звернення отримали й передали на подальший розгляд. Також нас попросили не надсилати повторних листів, адже через велике навантаження це може лише затримати опрацювання. Тому ми чекаємо і дуже сподіваємося, що статус нашого в’їзду буде змінено, а ми зможемо отримати PESEL UKR.
— Якщо цього не станеться, які варіанти ви розглядаєте?
— Поки що ми сподіваємося на позитивне рішення. Якщо ж ні, то, ймовірно, залишатимемося в Польщі за біометричним паспортом у межах дозволених 90 днів. Також доведеться оформлювати для Назарчика платне медичне страхування або навіть розглядати переїзд до іншої країни. Повернення в Україну також не виключаємо, але поки що будемо чекати на відповідь Прикордонної служби.
— Як зараз почуваються діти?
— Моєму синові Марку три роки. Переїзд став для нього великим стресом, але зараз він поступово адаптується. Йому подобається, що тут багато дитячих майданчиків, цікаво відкривати для себе нове.
Назарчик також уже краще переносить зміни. Загалом усе добре, і ми дуже сподіваємося, що незабаром Марк зможе піти до дитячого садочка, а Назарчик — регулярно проходити необхідну реабілітацію.
— Зараз Марк ще не відвідує дитячий садок?
— Ні. Для цього нам також потрібно оформити документи.
— Без оформленого PESEL UKR навіть дитячий садок недоступний?
— Так. Навіть до приватного дитячого садка без відповідних документів дитину не приймають.
— Після всього, що вам довелося пережити, звідки ви берете сили? Ви втратили близьку людину, взяли на себе опіку над племінником, який потребує постійної медичної допомоги, виховуєте власного маленького сина… Це величезна відповідальність.
— Це справді дуже важко. Я віддаю цьому весь свій ресурс. Але насамперед думаю про дітей. Саме вони дають мені сили й мотивацію рухатися вперед.
Практично кожна хвилина присвячена дітям: або Назарчику, або Марку. Саме завдяки дітям я тримаюся.
У мене просто немає часу сісти й думати про те, як усе погано. Я розумію, що потрібно діяти, вирішувати проблеми, постійно про щось думати. Практично кожна хвилина присвячена дітям: або Назарчику, або Марку. Саме завдяки дітям я тримаюся.
— Скільки вам років?
— Мені 27 років.
— Хто ви за освітою?
— Я навчалася за спеціальністю «Дошкільна освіта».
— Тобто робота з дітьми була вашим покликанням ще до війни?
— Так.
— Дякую вам за відверту розмову. Ми й надалі стежитимемо за вашою історією. Також редакція у разі потреби звернеться до Прикордонної служби Польщі із запитом щодо причин затримки з наданням статусу PESEL UKR українцям, які прибувають до Польщі, рятуючись від війни, попри виконання передбачених законом процедур.
Післямова редакції:
Після запису цього інтерв’ю історія Оксани Богдан отримала позитивне продовження. Жінка повідомила, що після кількох тижнів очікування та листування з польськими установами проблема була розвʼязана.
За словами Оксани, вона вже майже втратила надію й навіть почала замислюватися над поверненням до України.
«Після того як отримала лист від пункту пропуску “Корчова”, де підтвердили, що під час перетину кордону мету нашого в’їзду було зазначено правильно, а наші дані передали до Головного управління Прикордонної служби для виправлення, минув ще тиждень. Увесь цей час верифікація залишалася негативною, а час спливав.
І раптом зранку 29 липня мені зателефонувала працівниця уженду і повідомила, що ми вже успішно проходимо верифікацію та можемо оформити PESEL UKR. Вона сама дуже раділа за нас, бо знала нашу історію і переживала. Уже за годину ми оформили всі документи — і для мене, і для дітей».
Тепер родина залишається у Польщі. Оксана вже підписала декларацію з педіатром та записала Назара до необхідних лікарів, щоб він міг продовжити лікування.
Історія цієї родини показує, що навіть якщо під час оформлення тимчасового захисту виникають бюрократичні труднощі, їх можна вирішити. Водночас вона засвідчує, наскільки важливими є оперативна взаємодія державних установ і людське ставлення до тих, хто рятується від війни.
Авторка: Світлана Мялик
