Повномасштабна війна Росії проти України, яка триває вже п’ятий рік, була однією з ключових тем нещодавньої конференції з питань оборони та безпеки у Центральній та Східній Європі «Defence24 Days 2026», яка відбулась у Варшаві. Один з учасників конференції — бригадний генерал, начальник Управління авіації — заступник інспектора Повітряних сил Польщі Мацей Трелька. В інтерв’ю генерал розповів про новації у війні РФ проти України, сучасні виклики, важливість та цінність українського досвіду і те, які уроки впливають на формування безпекової та оборонної політики країн Північноатлантичного альянсу.
КОРОТКО:
- Війна Росії проти України постійно змінюється, тому досвід українського фронту сьогодні уважно вивчають військові та експерти НАТО.
- Попри російську систему ППО, Україні вдалося зберегти свою бойову авіацію завдяки зміні тактики, розосередженню сил та підтримці західних партнерів.
- Польща вже передала Україні винищувачі МіГ-29 і не виключає подальшої військової допомоги, хоча деталей наразі не розголошує.
- Створення спільної з НАТО зони ППО над західною Україною наразі неможливе, адже це могло б бути розцінене як пряме втручання Альянсу у війну.
- Росія регулярно випробовує готовність НАТО через провокації з дронами та порушення повітряного простору, тому країни Альянсу активно розвивають системи протидронової оборони, використовуючи український досвід.
- Генерал Трелька наголошує: Україна бореться не лише за себе, а й за безпеку всієї Європи. Стійкість українців зруйнувала плани Кремля щодо швидкого захоплення країни та стала прикладом для світу.
Пане генерале, чим цьогорічна конференція «Defence24 Days 2026» відрізнялась від попередніх, які ключові теми обговорювали?
На цій конференції ми обговорювали різні теми. Зокрема й ті, що ґрунтуються на досвіді російської війни в Україні. Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну цей конфлікт постійно еволюціонує, набуваючи нових форм і методів протистояння. І «Defence24» — це саме той майданчик, де ми можемо поділитися тим, що змінилося. Яким чином ми повинні реагувати на цю динаміку, яка виникає у процесі ведення бойових дій. Саме для цього існує цей форум. Такі заходи потрібні також для того, щоб ми підвищували рівень наших знань у питаннях, якими займаємося сьогодні. У моєму випадку — це модернізація Повітряних сил. Тобто як цей процес виглядає. А також що ще можна зробити, аби вдосконалення і зміцнення бойових можливостей Повітряних сил було більш ефективним та результативним.
Протиповітряна оборона залишається найвразливішим місцем України, від якого критично залежать як виживання цивільних громадян і цивільної інфраструктури, так і життя військових на фронті. Тож небо — «ахіллесова п’ята» України упродовж всього часу повномасштабної російсько-української війни. Як ви оцінюєте нинішній захист неба над Україною і чи можна зробити бІльше для захисту повітряного простору України? Як цю ситуацію оцінюють польські військові?
Росія є однією зі світових держав, яка має у своєму розпорядженні дуже складну та високотехнологічну систему обмеження та заборони доступу і маневру. Вона оснащена широким спектром різних ракетних комплексів протиповітряної оборони, які фактично унеможливлюють доступ до певних зон. Саме тому авіація Повітряних сил України опинилася у надзвичайно складних умовах.
Уся тактика ведення бойових дій, особливо на початку війни, зводилася до того, що українські літаки змушені були виконувати польоти на надзвичайно малій висоті, щоб уникнути ураження російськими системами ППО або ракетами класу «повітря–повітря», які запускалися з російських літаків. Йдеться про ракети великої дальності — понад 200 кілометрів.
Тому тактику довелося адаптувати: вона полягала у польотах на малих висотах та максимальному розосереджені авіації, щоб вивести її з-під удару ще на самому початку війни та не допустити знищення на аеродромах. Україні це вдалося зробити. І такі дії ефективно продовжуються зараз.
Наразі українська авіація вже підсилена західною технікою, зокрема експлуатуються винищувачі F-16, французькі Mirage 2000, а також, за наявною інформацією, шведські Gripen. Ми зі свого боку передали ескадрилью літаків МіГ-29. У найближчому майбутньому, ймовірно, також продовжуватимемо дії, спрямовані на передачу наступних літаків. Однак наразі я не можу надати жодних подробиць.
Останні кілька років у межах дискусій серед країн НАТО неодноразово Україною порушувалося питання створення спільної системи або зони посиленої протиповітряної оборони вздовж західного кордону України. Йдеться про те, аби у координації з партнерами, зокрема із Польщею, в рази посилити захист повітряного простору та ефективніше реагувати на російські ракетні та дронові атаки. Наскільки сьогодні ця ідея залишається актуальною? Як її оцінюють військові та політичні кола?
Наразі, з моєї точки зору, створення такої зони неможливе, оскільки будь-які запуски ракет з польської території у бік російських об’єктів, що пролітають над Україною, буде розцінений як пряма атака НАТО проти Російської Федерації. Тому в такому розумінні ми про це зараз говорити не можемо. Наші дії полягають в іншій формі підтримки — передачею Україні додаткового озброєння, щоб вона могла ефективніше захищати свій повітряний простір самостійно.
На даному етапі НАТО не може безпосередньо вступити у цей конфлікт, оскільки це було б сприйнято як перехід Альянсу до агресивних дій проти Росії, що створює ризик подальшої ескалації та розширення війни на захід. Тому головна логіка залишається незмінною: Україна сьогодні веде цю боротьбу також і за безпеку всіх нас.
У Європі все частіше фіксуються інциденти за участю дронів, об’єктів невідомого походження або порушення повітряного простору держав НАТО. Це не є випадковим — фактично такі дії дозволяють Росії так би мовити «перевіряти» впродовж вже кількох років реакцію країн НАТО. І в той же час не переходити до прямої військової ескалації. Що ви про це думаєте?
Зрозуміло, що Росія нас тестує. Вони перевіряють нас усіх: наші системи протиповітряної оборони, системи виявлення, а також те, чи будемо ми реагувати і наскільки дозволимо їм гратися з нами в такі «ігри». Загроза є постійною. Це безперервний процес. Ми всі це усвідомлюємо, і реакція має бути адекватною.
Ми не можемо через проліт кількох дронів одразу розв’язувати конфлікт, адже це могло б призвести до непропорційної відповіді. Наприклад, можна було б завдати удару по Калінінграду, але йдеться зовсім не про це. Ми намагаємося всіма можливими шляхами — як дипломатичними, так і через розвиток систем протидронової оборони на основі українського досвіду — зробити так, щоб ці російські дрони не становили для нас серйозної загрози. Навіть якщо вони перетинають кордон, потрібно мати можливість їх нейтралізувати. Тобто або повернути туди, звідки вони були запущені, або збити ще в повітрі чи спрямувати на землю. Не обов’язково на територію Росії, адже туди вони все одно не долетять.
Україна вже п’ятий рік продовжує чинити опір повномасштабній агресії Росії. І це попри значну перевагу Росії у військових ресурсах, чисельності армії та обсягах озброєння. І попри тривалий російський тиск та масовані ракетні атаки, Україні вдається зберігати державність, втримувати більшу частину своєї території. Щоб ви можливо хотіли сказати українським захисникам і захисницям, які продовжують боротьбу?
Думаю, що на цьому етапі війни Україна продовжуватиме захищатися. Мені важко уявити, щоб українці відмовилися від озброєння, фактично віддавши Росії території, які та встигла окупувати, погодившись на втрату Криму й довівши ситуацію до того, що, відмовившись від боротьби, вони фактично капітулюють. Це означало б дати Росії можливість без жодних обмежень захопити Україну. Хіба що раніше туди увійдуть союзницькі війська — тобто миротворчі сили, — але й це не є вирішенням проблеми.
Адже кожна держава хотіла б самостійно панувати на власній території, а не залежати від того, хто забезпечуватиме її безпеку. Особливо після стількох років повномасштабної війни з противником, який у багато разів сильніший. Я був переконаний, що після подій 2014 року в Криму такого вже не станеться. Так само думав і Путін. Він вважав, що якщо увійде в Україну, то за три дні захопить Київ і війна завершиться. Цього не сталось. Це лише підтверджує силу духу українського народу і те, наскільки українці рішучі у захисті власної землі.
Авторка – Світлана Мялик
