Вашингтон знайшов спосіб «повернути Росію до сім’ї народів». Кремль звільняє кількох політичних в’язнів, Америка послаблює санкції, а мир настає сам собою, найкраще в комплекті з нафтою, дизелем і рідкісноземельними металами. За даними «The Atlantic», спеціальний посланник Трампа з питань Білорусі Джон Коул, який просуває цю ідею, уже отримав на це благословення президента. Проблема в тому, що Росія – не Білорусь, а Путін – не Горбачов. Політичні в’язні не заважають Кремлю торгувати, бо самі є товаром.
Коротко
- 29 вересня «The Atlantic» описав план: звільнення політичних в’язнів у Росії в обмін на часткове пом’якшення санкцій і поступове відновлення ділових відносин із Москвою.
- За словами автора статті Саймона Шустера, Трамп підтримав цю ідею, але ініціатива перебуває на початковому етапі. В адміністрації є її противники, які вважають, що без припинення вогню немає про що говорити.
- Ідею застосувати «білоруську модель» до Кремля Коулу підказав Дмитро Муратов. Вони вдвох склали список російських політичних в’язнів, але ні прізвища, ні можливі поступки США не були оприлюднені.
- Зразком має слугувати Білорусь: близько 500 звільнених в обмін, зокрема, на скасування санкцій щодо білоруського калію.
- Володимир Зеленський заявляє, що зробить усе, аби заблокувати скасування санкцій проти Росії до закінчення війни.
- Того ж тижня Білий дім висунув кандидатуру Коула на посаду спеціального посланника президента з питань заручників. Влучнішу кандидатуру важко уявити: відповідальність за заручників покладають на людину, яка вже має готовий прайс-лист викупу.
Білоруська модель – не успіх, а карусель
Лукашенко звільнив близько 500 осіб, а правозахисники досі налічують у Білорусі майже 900 політичних в’язнів. Камери не порожніють – у них лише змінюються в’язні. Мінськ виявив, що людина за ґратами – це вклад із найвищими відсотками в регіоні: заарештовуєш безкоштовно, а продаєш за калій. Той самий бізнес-план тепер має отримати Путін, який у справі захоплення заручників – професор, а не практикант.
Путін – не Горбачов, а Трамп – не Рейган
Коул згадує часи, коли Рейган вручав Горбачову списки дисидентів, а той «незмінно» їх звільняв. Гарна історія, тільки вирвана з контексту. Горбачов звільняв в’язнів з імперії, яка економічно тонула й потребувала Заходу, щоб вижити. А Рейган тоді не послаблював тиск, а посилював його. До того ж навіть цей «гуманітарний» Горбачов у січні 1991 року послав танки на Вільнюс.
Горбачов прагнув розрядки, Путін прагне ескалації. Та історія припала на кінець холодної війни. Ми ж перебуваємо на початку наступної, і ніхто не гарантує, що цього разу обійдеться без гарячої фази.
«Сім’я народів», або запитання на нуль балів
Коул переконує, що добре, коли люди розмовляють, навіть про калій, бо тоді країни можуть «повернутися до сім’ї народів». Тож поставмо найпростіше запитання: якщо Путін так сумує за сім’єю народів, то навіщо він із неї виходив?
Ніхто його не виштовхував. Він сидів у G8, торгував з усім світом і газом тримав Європу за горло. Він сам вийшов: анексувавши Крим у 2014 році, за що його участь у G8 призупинили, та здійснивши повномасштабне вторгнення у 2022 році. Путін не заблукав дорогою додому. Путін цей дім підпалив.
Кім теж мав повернутися
У 2018 році в Сінгапурі панувала та сама філософія: поговорімо, і все владнається. Кім Чен Ин справді повернувся, тільки не до сім’ї народів, а до сім’ї Путіна. Він постачає Росії артилерійські снаряди, балістичні ракети та солдатів, які воювали в Курській області. Вражаючий результат дипломатії діалогу.
Остання «гуманітарна» угода з Кремлем
У серпні 2024 року Захід повернув собі, зокрема, Евана Гершковича та Владіміра Кара-Мурзу. Путін повернув собі Вадима Красікова, убивцю з ФСБ, засудженого за вбивство в берлінському Тіргартені. З цього обміну Кремль виніс один урок: заручник – це вигідно. Тепер він має отримати письмове підтвердження цього уроку із санкційною знижкою в подарунок.
Чи пройде це?
Поки що це лише концепція, а не угода. В адміністрації є противники, Київ анонсує блокування, а 3 листопада відбудуться вибори до Конгресу. Якщо демократи здобудуть контроль над обома палатами, проштовхування пом’якшення санкцій обійдеться Білому дому ще дорожче. Паніка була б передчасною. А пильність – уже ні, адже ідеї, які звучать безглуздо, мають у цій адміністрації напрочуд довгий термін придатності.
Наостанок зауваження для людини, народженої в 1946 році, яка всю холодну війну спостерігала наживо: це не гуманітарна дипломатія, а ринок заручників. Хто платить викуп, той замовляє наступних.
Автор: Артур Жак
