Саміт НАТО в Анкарі 7–8 липня 2026 року підтвердив статтю 5, визнав Росію довгостроковою загрозою та окреслив перспективу надання військової допомоги Україні наступного року. Однак найстійкішою зміною є новий розподіл відповідальності: Європа й Канада мають більше платити й виробляти, тоді як США зберігають технологічну та політичну перевагу.
Коротко
- Шестипунктна декларація НАТО підтверджує «залізне» зобов’язання за статтею 5 і визначає Росію як довгострокову загрозу.
- Сума 70 млрд євро на 2026 рік є сукупністю національних зобов’язань щодо військової техніки, допомоги та підготовки, а не спільним фондом НАТО.
- Європейські союзники й Канада оголосили про щонайменше рівнозначну підтримку у 2027 році, однак її виконання залежить від бюджетів і виробничих можливостей.
- Тепліший тон Дональда Трампа щодо Володимира Зеленського досі не втілився в новий пакет Пентагону чи офіційну зміну стратегії США.
- Оголошення про ліцензію щодо систем Patriot має політичний характер і не замінює термінових поставок ракет-перехоплювачів.
- Drone Edge і Drone Deal зміцнюють промислову співпрацю, але оприлюднені документи відрізняються за обсягом і ступенем готовності до виконання.
Декларація НАТО знову визначає Росію як загрозу
Ухвалена 8 липня декларація саміту НАТО в Анкарі містить шість пунктів. Союзники підтвердили, що напад на одного з членів Альянсу розглядатиметься як напад на всіх, а зобов’язання щодо колективної оборони залишається «залізним». Підпис Дональда Трампа не створює нової правової гарантії, але має політичну вагу після суперечок щодо сталості американського залучення до безпеки Європи.
Росію названо довгостроковою загрозою безпеці та стабільності євроатлантичного простору. Це підтверджує, що російська агресія проти України вимагає багаторічного розбудовування стримування. У документі перелічено ядерні та звичайні сили, протиповітряну й протиракетну оборону, кібербезпеку, космічні спроможності, розвідку, безпілотні системи, штучний інтелект, обмін даними та високоточні удари великої дальності.
Формула «сильніша Європа в сильнішому НАТО» не означає стратегічної автономії від США. Йдеться про збільшення європейських видатків і виробництва зі збереженням американської ядерної парасольки, логістики, розвідки та технологічної переваги. НАТО повідомило, що основні оборонні видатки Європи й Канади у 2025 році зросли більш ніж на 139 млрд доларів, а в Анкарі оголосили про замовлення на суму понад 50 млрд доларів. Це сукупні показники, а не одна угода.
Україна згадується в четвертому пункті як держава, безпека якої сприяє трансатлантичній безпеці. Це не обіцянка членства й не нова оборонна гарантія, а політичне пов’язування подальшої підтримки України з інтересами Альянсу. Окреме положення стверджує, що Іран не може заволодіти ядерною зброєю, і закликає зберігати свободу судноплавства в Ормузькій протоці.
Сімдесят мільярдів євро не є фондом НАТО
Положення про 70 млрд євро охоплює військову техніку, іншу допомогу та підготовку у 2026 році. Кошти не були зібрані на одному рахунку НАТО й не підлягають автоматичній виплаті. Це сума задекларованих європейськими державами та Канадою поставок, закупівель і фінансування, для яких передбачено окремі бюджети, процедури й графіки.
На 2027 рік зафіксовано «суверенні зобов’язання» щодо щонайменше рівнозначної підтримки. Це політичний орієнтир для багаторічного планування, а не доказ того, що саме 70 млрд євро вже закріплено контрактами. Уряди й надалі самі визначають обсяг і структуру своїх внесків. Прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш, утім, оголосив, що його держава не братиме участі в цьому пакеті, що свідчить про ризик невиконання спільної декларації.
Окремим інструментом є позика ЄС для України обсягом 90 млрд євро на 2026–2027 роки. Близько 30 млрд євро мають спрямувати на макрофінансові потреби, а 60 млрд — на українську оборонну промисловість і закупівлю озброєнь. На 2026 рік передбачено доступ до 45 млрд євро, зокрема до 28,3 млрд на оборонні цілі. До 30 червня було виплачено 7,1 млрд євро: 3,2 млрд макрофінансової допомоги та 3,9 млрд на замовлення безпілотників.
Суми 70 і 90 млрд євро не можна просто додати. Перша описує національні військові зобов’язання протягом одного року, друга є багаторічним кредитом, що охоплює також бюджетну підтримку. Частину закупівель, фінансованих ЄС, можуть зарахувати як національний внесок, що створює ризик подвійного обліку. З тієї ж причини не можна відняти 45 млрд від 70 млрд і оголосити точний «розрив» у 25 млрд євро. Результат залежатиме від перетворення декларацій на контракти й поставки. Бюджет можна ухвалити швидше, ніж запустити виробничу лінію, а постачання ракет, боєприпасів і систем протиповітряної оборони й надалі обмежують виробничі потужності підприємств. Положення на 2027 рік дає промисловості сильніший сигнал попиту, але не усуває ризику затримок.
Канада оголосила про виділення майже 925 млн канадських доларів на боєприпаси, 35 броньованих машин, а також технологічне й інженерне обладнання. Кошти виокремлено з раніше оголошеного військового зобов’язання обсягом 2,8 млрд канадських доларів на цей рік. Це не був цілком новий пакет у доларах США.
Тепліший тон Трампа ще не означає офіційного повороту
Зустріч Дональда Трампа з Володимиром Зеленським відбулася в спокійнішому тоні, ніж їхня конфронтація в Овальному кабінеті в лютому 2025 року. Трамп хвалив рішучість українського президента й говорив про майбутнє України. В офіційному повідомленні української сторони згадувалися протиповітряна оборона, посилення військових спроможностей і дипломатія, але повного запису закритої частини зустрічі не оприлюднили.
Financial Times, посилаючись на європейських посадовців і дипломатів, описала обережний оптимізм союзників та обговорення у Вашингтоні можливого збільшення підтримки. Це політичний сигнал, але все ще повідомлення ЗМІ, частково засноване на анонімних джерелах. Станом на 10 липня Білий дім, Пентагон і Конгрес не оголосили ні нового пакета, ні акта, який свідчив би про стійкий поворот у стратегії.
Зміна тону може бути пов’язана з тим, що Європа бере на себе більшу частину витрат. Вашингтон може обмежувати власні видатки, зберігаючи контроль над технологіями, експортними дозволами та поставками озброєнь, які європейська промисловість не здатна швидко замінити.
Другим чинником є українські удари по російському тилу. Трамп назвав їх ескалаційними, але такими, що можуть посилити тиск задля завершення війни; Марко Рубіо звернув увагу на дедалі більші труднощі Росії із захистом власного повітряного простору. Це не доводить, що саме ці операції визначили позицію Білого дому. Однак це свідчить, що Україна намагається впливати на розрахунки США також завдяки спроможності підвищувати для Росії ціну війни.
Аналітики, однак, застерігають від оголошення тривалого й радикального «стратегічного повороту» в політиці Вашингтона. Білий дім не підписав жодного нового федерального фінансового пакета для Києва, не оголосив жорсткого графіка нових поставок зі своїх складів і не відмовився від шестимісячного перегляду присутності військ США на європейському континенті, який проводить Піт Гегсет. Наразі зміна має характер риторичної та комунікаційної корекції й становить елемент трансакційного сприйняття союзників: Трамп виявляє більшу прихильність до суб’єкта, який демонструє високу бойову ефективність та асиметричну спроможність завдавати противникові втрат. До того ж анонсована перед самітом чергова телефонна розмова Дональда Трампа з Владіміром Путіним не відбулася станом на 9 липня, хоча речник Кремля Дмітрій Пєсков стверджував, що цей контакт можна організувати без попередньої підготовки.
Ліцензія на Patriot не замінить термінових поставок
Найгучнішою заявою стала можливість надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для системи Patriot. Зеленський згодом заявив про згоду, досягнуту «на політичному рівні», і подальшу роботу технічних груп. Не було представлено ні угоди з виробниками, ні обсягу прав інтелектуальної власності, ні типу ракети, ні місця виробництва, ні графіка.
Протиповітряна оборона охоплює боротьбу з літаками, вертольотами, безпілотниками та крилатими ракетами. Протиракетна оборона спеціалізується на перехопленні балістичних ракет та інших ракетних загроз. Система Patriot може виконувати обидві функції залежно від конфігурації, але в Україні її найціннішою роллю залишається захист від російських балістичних ракет.
Виробництво потребує експортних дозволів США, дотримання вимог ITAR, угод із RTX і Lockheed Martin, сертифікації субпідрядників та забезпечення ланцюга постачання, можливості якого обмежені. За даними Reuters, виробників раніше не залучали до підготовки оголошення, а перший етап радше відбуватиметься в Німеччині чи іншій європейській державі, ніж в Україні. Реалістичний термін — щонайменше рік, а ймовірно, довше.
Ліцензія є стратегічним проєктом, а не відповіддю на поточний дефіцит. Україна й надалі потребує готових ракет-перехоплювачів і додаткових батарей. Цьому, зокрема, слугує PURL, тобто Prioritised Ukraine Requirements List (Список пріоритетних потреб України), — механізм фінансування американського озброєння, визначеного як нагальна потреба України. PURL добре відображає анкарську модель: гроші дедалі частіше надходять із Європи та Канади, але озброєння й дозволи залишаються американськими.
Зеленський попереджав, що Європа не може чекати до 2030 року на інтегровану протиракетну оборону. Однак саме інвестиційне рішення не створює одразу мережі радарів, командних пунктів і запасів ракет. Анкара прискорює планування, але не усуває залежності від США.
Відповіддю на дефіцит західних ракет має стати український національний проєкт протибалістичної оборони FREYJA. Це система на базі ракети-перехоплювача FP-7.X, яку під українським керівництвом розробляє компанія Fire Point. Конструкція передбачає глибоку модернізацію компонентів пострадянських систем С-300, інтегрованих із німецькими інфрачервоними головками самонаведення. Орієнтовна вартість одного пуску становить близько 700 тис. доларів США, тобто лише частку ціни американських ракет. Проект розвивається в коаліції з вісьмома європейськими державами; Fire Point уже підписала меморандум із концерном Hensoldt щодо постачання радарів, а переговори з Thales (Франція) і Leonardo (Італія) тривають. Перше засідання робочої групи заплановано у Франції. Попри плани розпочати виробництво компонентів у серпні 2026 року, західні експерти стримано оцінюють шанси на досягнення повної оперативної готовності системи до кінця 2027 року.
Удари великої дальності підвищують для Росії ціну війни
Українські безпілотники великої дальності розширили перелік цілей, що перебувають під загрозою, додавши до нього паливні бази, склади, логістичні об’єкти та нафтопереробні заводи. Атака 6 липня на нафтопереробний завод в Омську, розташований приблизно за 2700 кілометрів від підконтрольної Україні території, стала одним із найвіддаленіших підтверджених ударів цієї війни. Російська влада визнала, що сталася пожежа; джерела Reuters повідомляли про пошкодження установки CDU-10 і зупинку CDU-11. Тривалого припинення роботи всього заводу не підтверджено.
Росія мусить розосереджувати радари та системи протиповітряної оборони, посилювати захист інфраструктури й зважати на перерви, пов’язані з ремонтом. Однак не кожен вибух означає тривалу втрату спроможностей: частину установок можна відремонтувати, обійти або компенсувати виробництвом на іншому заводі.
За даними галузевих джерел Reuters, виробництво бензину в Росії після серії ударів покривало близько 65% сезонного попиту. Це не повна офіційна статистика й не доказ тривалої кризи. Показник свідчить про короткостроковий тиск на запаси та логістику; довгостроковий вплив залежить від темпів ремонту й повторюваності атак.
Британська ініціатива з розвитку європейських спроможностей завдавати глибоких високоточних ударів охоплює 12 держав і понад 50 млрд доларів протягом десятиліття. Це портфель майбутніх програм, а не окремий контракт. Він свідчить про зміну в мисленні НАТО: стримування має охоплювати як перехоплення російських засобів нападу, так і здатність впливати на тил агресора.
Заява Зеленського про те, що в Росії вже немає великого нафтопереробного заводу, який залишався б поза досяжністю української зброї, є політичною оцінкою Києва, оскільки на момент саміту не було підтверджено жодного фактичного влучання по об’єкту в Ангарську. Водночас державний секретар США Марко Рубіо публічно оцінив, що труднощі Москви із захистом власного неба можуть створити реальний простір для переговорів. Дональд Трамп, хоча й назвав ці дії ескалацією, показово додав, що вони можуть допомогти завершити війну. Це свідчить про відхід Вашингтона від трактування українських ударів углиб території винятково як ризик, що підлягає безумовним обмеженням.
Drone Edge і Drone Deal зближують НАТО з українською оборонною промисловістю
Форум оборонної промисловості НАТО в Анкарі зібрав представників понад ста підприємств, міністрів і високопосадовців. Він слугував для представлення нових замовлень, промислових ініціатив і багатонаціональних проєктів. Однак оголошені під час форуму подробиці не були повністю включені до шестипунктної декларації саміту. Декларація загалом стосується нових замовлень, розвитку безпілотних систем, протиповітряної оборони та збільшення виробництва, але не згадує безпосередньо ініціативу Drone Edge та її конкретні цілі.
Drone Edge — це п’ятирічна ініціатива всього НАТО, елементами якої мають стати інвестиції обсягом понад 40 млрд доларів у спроможності протидії безпілотникам, створення натовського ринку сертифікованих рішень і п’ятикратне збільшення кількості підготовлених операторів безпілотників у збройних силах держав Альянсу до кінця 2027 року. Програма формально не є українським механізмом і не входить до Drone Deal, але безпосередньо спирається на досвід російсько-української війни.
Війна показала, що перевагу забезпечує поєднання розвідки, програмного забезпечення, зв’язку, радіоелектронної боротьби, масового виробництва й відносно дешевих засобів ураження. Україна пропонує бойовий досвід, короткі цикли модернізації та технології, перевірені в умовах інтенсивного конфлікту. Держави НАТО, зі свого боку, пропонують капітал, компоненти, процедури сертифікації, доступ до ринків і можливість збільшити масштаби виробництва.
Паралельно Київ розвиває програму Drone Deal. Це не один уніфікований тип угоди, а загальна концепція, що охоплює спільне виробництво, розміщення підприємств, фінансування, передання технологій, експорт, кібербезпеку та захист критичної інфраструктури. Окремі документи відрізняються за обсягом і ступенем формалізації.
В Анкарі Україна підписала документи у форматі Drone Deal з Естонією, Нідерландами та Данією. Офіс Президента України повідомив, що їхня загальна кількість таким чином зросла до дев’яти. Однак це не означає існування дев’яти рівнозначних виконавчих контрактів. Частина документів лише визначає загальні рамки співпраці, інші запускають спільне виробництво, ліцензування або фінансування конкретних проектів.
Найбезпосередніша модель допомоги полягає у фінансуванні замовлень, які розміщують на українських підприємствах. Це скорочує шлях від коштів, наданих партнером, до поставок для українського війська й дає виробникам змогу швидко модифікувати конструкції на основі досвіду з фронту. Для держав НАТО це означає доступ до технологій, які розробляють і перевіряють в умовах інтенсивної війни.
Станом на 10 липня 2026 року співпраця зі Сполученими Штатами все ще перебувала на етапі, що передував підписанню широкої угоди Drone Deal. Американці отримували українські повітряні та морські системи для випробувань, але про укладення комплексного контракту на їх придбання чи спільне виробництво ще не оголошували. У випадку Канади ситуація була більш просунутою: хоча ширша угода Drone Deal і далі перебувала на стадії підготовки, у травні вже було підписано домовленість про підтримку виробництва українських безпілотників у Канаді.
Домовленості із Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами та Катаром також не становлять однорідної групи документів. Володимир Зеленський називав їх довгостроковими, десятирічними домовленостями, проте оприлюднена інформація свідчить про різний ступінь їхньої формалізації. Із Саудівською Аравією було підписано відомчу угоду про співпрацю в оборонній сфері, з Катаром — угоду, що охоплює спільні промислові проекти, тоді як подробиці співпраці з ОАЕ не були повністю оприлюднені.
Співпраця з Азербайджаном охоплює оборонну промисловість та обмін досвідом щодо захисту повітряного простору. Однак публічно не було продемонстровано, що будь-яку з підписаних домовленостей офіційно класифіковано як окрему угоду Drone Deal. Тому заявлені Києвом дев’ять угод слід розуміти як політичне зведення різних рамок співпраці, а не як уніфікований каталог дев’яти реалізованих комерційних контрактів.
Кремль намагається перекласти відповідальність за продовження війни
Офіційна реакція Москви на рішення саміту в Анкарі відповідала класичній схемі пропаганди і дезінформації. Речник Кремля Дмітрій Пєсков назвав рішення Альянсу ескалаційними та заявив, що Росія залишається відкритою до дипломатичних переговорів, тоді як головною перешкодою нібито є брак політичної волі з боку України та європейських держав.
Цей наратив навмисно міняє місцями причини й наслідки воєнного конфлікту. Факт жорстокого російського вторгнення та систематичних руйнівних ракетних ударів по українських містах і цивільній інфраструктурі повністю відсувається на другий план. Натомість високоточні українські асиметричні удари по військовому тилу й нафтопереробних заводах агресора офіційно криміналізують і називають «тероризмом». Пєсков прямо вимагав від Вашингтона тиснути на Київ, щоб обмежити дальність українських операцій, водночас намагаючись виправдати подальші спроби захоплення нових територій України необхідністю поступово розширювати прикордонну «буферну зону».
Подібний механізм використовують довкола окупованої Запорізької атомної електростанції. Кремль покладає на Україну відповідальність за інциденти, щоб посилювати інформаційний тиск. Повідомлення Міжнародного агентства з атомної енергії описують загрози, що зберігаються, але не підтверджують російських тверджень про відповідальність України.
Зеленський і Навроцький: спільна загроза, без історичного прориву
Додатковим, але важливим із погляду Варшави контекстом саміту стала двостороння зустріч президента Республіки Польща Кароля Навроцького з президентом Володимиром Зеленським, яка відбулася 8 липня. Особиста розмова тривала понад годину й стала першим безпосереднім контактом лідерів від початку глибокої дипломатичної кризи. Криза загострилася 19 червня 2026 року, коли президент Навроцький ухвалив рішення позбавити Зеленського найвищої польської нагороди — Ордена Білого Орла — у відповідь на присвоєння одній з українських військових частин назви формування, пов’язаного з УПА, що викликало обурення в Польщі з огляду на пам’ять про Волинський злочин.
Перебіг та оцінка переговорів в Анкарі засвідчили подвійний характер відносин. З одного боку, лідери продемонстрували повну єдність інтересів у сфері жорсткої безпеки: вони одностайно визнали Російську Федерацію головною та екзистенційною загрозою незалежності обох держав і підтвердили готовність до тісної військової, логістичної та розвідувальної співпраці. Навроцький чітко наголосив, що розбіжності в поглядах не змінюють оцінки Росії як агресора й не можуть паралізувати польську підтримку сусіда, який воює.
З іншого боку, зустріч засвідчила повну відсутність прориву у сфері історичної пам’яті. Польське радіо оприлюднило офіційне повідомлення президента Республіки Польща, який прямо заявив журналістам: «На цій зустрічі нам не вдалося вирішити історичні питання». Навроцький наголосив, що героїзація УПА, використання бандерівської символіки та брак згоди на безумовні ексгумації польських жертв залишаються для Варшави питаннями, які не підлягають компромісу, і можуть стати серйозною перешкодою на шляху України до Європейського Союзу. Повідомлення Зеленського було вкрай загальним, уникало конкретних згадок про «Волинь» і наголошувало на потребі «делікатності та конструктивності» задля збереження стратегічного партнерства.
Анкара зміцнює НАТО, але не усуває ризику невиконання зобов’язань
Саміт НАТО в Анкарі 2026 року зміцнив спільну оцінку загрози, промислове планування та перспективу багаторічної підтримки України. Статтю 5 було підтверджено за участю Дональда Трампа, Росію знову визначено як довгострокову загрозу, а безпеку України пов’язано з трансатлантичним інтересом. Це більше, ніж поліпшення атмосфери, але менше, ніж гарантія реалізації всіх заявлених намірів.
Анкара насамперед формалізувала новий розподіл тягаря. Європа й Канада мають фінансувати більшість допомоги, збільшувати замовлення та розбудовувати виробництво. США зберігають перевагу у протиракетній обороні, розвідці, ліцензуванні й експортному контролі, без яких європейські кошти не перетворяться швидко на спроможності. Вашингтон перекладає частину витрат, не відмовляючись від політичного важеля впливу.
Вирішальними будуть контракти, поставки та запущені виробничі лінії. Найбільші ризики — розбіжності в національних рішеннях, обмежена пропозиція озброєнь, подвійний облік коштів і мінливість політики США. Саміт створив міцнішу основу для дій, але її стійкість можна буде оцінити лише після виконання зобов’язань на 2026 і 2027 роки.
Автор: Артур Жак
