Нерухомість із присмаком зради: чому Нестор Шуфрич досі володіє «дачею Хрущова» та гектарами лісу на Закарпатті?

У власності підозрюваного у державній зраді нардепа Нестора Шуфрича на Закарпатті досі залишається унікальна «дача Хрущова» та інші майнові активи

В лютому 2026 року медіапростір України сколихнула резонансна інформація Закарпатської прокуратури про викриття правоохоронцями начальника Ужгородського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», депутата Закарпатської облради, котрий тривалий час «не помічав» захоплення лісової ділянки під відпочинковий комплекс «Дубки» неподалік Ужгорода.

Даний майновий комплекс належить двом підприємствам, кінцевим бенефіціаром яких є народний депутат України від забороненої партії ОПЗЖ Нестор Шуфрич, котрий сьогодні перебуває у статусі  підозрюваного у державній зраді та фінансуванні дій, спрямованих на зміну меж території України. Як твердять правоохоронці, контроль за діяльністю відпочинкового комплексу заарештований два роки тому Н.Шуфрич здійснював через довірених осіб та свого колишнього помічника – керівника підконтрольних підприємств і директора комплексу.

Прокуратура наголосила, що на території двох лісових ділянок площею понад 8,5 га функціонують будівлі, альтанки, котельня, спортивний майданчик та інші об’єкти. Вони були зведені без жодних рішень державних органів: цільове призначення землі не змінювалося, а право користування не реєструвалося. Наразі досудове розслідування у цій справі триває.

Звісно, така інформація привернула увагу загалу, котрому, на відміну від контролюючих органів, десятиліттями були відомі діяння свого земляка Н.Шуфрича по «прихватизації» унікальної рекреаційної зони під Ужгородом, яка самими «Дубками» не обмежується.

…На березі стрімкого потічка за селом Кам’яниця Ужгородського району кілька десятиліть існує ще один унікальний рекреаційний об’єкт, що має не лише потужний потенціал для відпочинку та оздоровлення, але й унікальну історію з геополітичним підтекстом. Сьогодні вона також формально у володінні осіб, які входять до оточення Н.Шуфрича, а насправді – є його власністю. Це – комплекс будівель, які місцевий люд уже понад 70 років називає  «дача Хрущова».

Даний об’єкт звели ще у 50-их роках минулого століття, як заміську резиденцію партійного керівництва у часи, коли Микита Хрущов був радянським лідером. Заради справедливості слід сказати, що палкий прибічник вирощування на теренах комуністичної імперії зерна кукурудзи, попри те, що кілька разів за свою каденцію відвідував Закарпаття, на «хрущовській дачі» жодного разу так і не побував. Зате у вихідні дні тут досхочу плавали у кришталево чистій воді критого басейну, рибалили у штучних ставках райдужну і струмкову форель, грали в теніс і більярд, смажили шашлики і запивали добірним вином та розважалися на всі смаки представники обласної партноменклатури разом з своїми гостями.

Комфортна двоповерхова будівля в урочищі «Сирий потік» складалася з кількох спальних кімнат прикрашених картинами культових закарпатських художників, просторої вітальні з художнім інкрустованим паркетом, дорогими килими і меблями з червоного дерева, залом для гри у більярд з столом на мармуровій основі з червоного дерева та оздобленням, автоматичним збиранням більярдних кульок з слонової кістки. Поруч – критий плавальний басейн, наповнений водою з гірського потічка, кухня і лазня. На добре доглянутій території з розарієм знаходився і каскад ставків з фореллю, мангалом, альтанками та тенісним кортом.

За лише 1-2 кілометри вище цього об’єкта знаходиться прикордонна застава на українсько-словацькому кордоні. Ця захована подалі від людського ока зручна будівля вірою і правдою прослужила закарпатській номенклатурі до вересня 1991 року.

Має об’єкт і сумну славу – у серпні 1968 року на цій «дачі» КДБ утримувало фактично викрадене з Праги вище керівництво ЧССР: першого секретаря ЦК КПЧ Александра Дубчека, главу уряду О.Черніка, спікера парламенту Й.Смрковського та ще трьох впливових партійних чиновників – Крігера, Шимона і Шпачека. Вони перебували тут три дні, аж поки їх не доправили літаком з мукачівського військового летовища до москви.

Після розпаду союзу та заборони компартії навколо дачі почалася справжня вакханалія зі спробами чиновників різних калібрів «прихопити» її. Але ця тема «тягне» на окрему розповідь. Кажуть, що «хрущовську дачу» у 90-і роки минулого століття керівництво області пропонувало зробити відпочинковою резиденцією тодішнього президента Л.Кучми, але він обрав собі для цього інше місце – Синьогори в Івано-Франківській області.

А от впливовому номенклатурнику від медведчуківської партії СДПУ(о), уродженцеві Ужгорода Н.Шуфричу, це місце сподобалося!  У який спосіб він його привласнював ще у 2005 році розповідав  журналістам директор Благодійного Фонду «Рідні простори» Іван Чубірка, котрий багато років був директором «дачі Хрущова».

Будучи високопоставленим функціонером партії влади Н.Шуфрич мав необмежений вплив на адмінресурс. Скориставшись цим він влаштував психологічний пресинг родині І.Чубірки, направивши туди для численних перевірок податківців, прокурорів та ще Бог зна кого. Незважаючи на усі зусилля репресивної машини, спровоковане переслідування завершилося пшиком. По чотирьох роках безпідставної судової тяганини (більше 60 судових засідань!), смерті після викликів на допит його 83-літнього батька – Василя Чубірки, суд таки виніс виправдувальний вирок стосовно дій Івана Чубірки.

Згідно чинного законодавства України, трудовий колектив підприємства, яке обслуговувало рекреаційний комплекс, мав першочергове право на приватизацію об’єкту та готовий був заплатити  за «дачу Хрущова» справедливу ціну, котра у декілька разів перевищувала оціночну вартість і ту суму, за яку її придбав Нестор Шуфрич. Рішення про приватизацію було прийнято Закарпатською обласною радою 8 грудня 2000 року. Більше того, директор регіонального відділення Фонду держмайна України вже через тиждень, 15 грудня, надіслав лист, у якому повідомляв І.Чубірку про пріоритетне право їхнього підприємства на приватизацію цілісного майнового комплексу. Та хто такий трудовий колектив у протистоянні з всесильним есдеком періоду кучмізму?! Після багаторічних викрутасів влади, у день аукціону (10 жовтня 2003 року) усіх представників трудового колективу… міліція доставила в суд! Хоча саме судове засідання того дня не відбулося.

Скориставшись своїм необмеженим впливом на державні органи за час другого прем’єрства В.Януковича, Н.Шуфрич, за допомогою кількох маніпулятивних «багатоходівок», таки зумів приватизувати на ім’я своєї матері в урочищі «Сирий потік» кілька сотень гектарів лісового масиву разом з комплексом будівель та розпочав масштабну реконструкцію об’єкта. Найперше – звели високий кам’яний паркан, а потім добудували третій поверх на основній будівлі, а на дорогу до дачі настелили рівненький асфальт. Зазнали значних змін й господарські споруди.

До новосілля готувалися ще у 2004 році, але цьому завадив перший Майдан. Через рік обласна прокуратура звинуватила родину Н.Шуфрича у незаконному придбанні «Дубків». «Прокурори з’ясували, що у березні 2004 року було створено фіктивне підприємство, яке незаконно придбало держмайно і з часом безкоштовно його передало мамі Нестора Івановича – Марії Шуфрич», – писав сайт «Українська правда» в червні 2005 року.

Новосілля відклали, аби не дратувати місцевий люд та «помаранчеву» владу. Тим паче, що у березні 2005 року на цей об’єкт особисто навідався щойно призначений очільник МВС Ю.Луценко, котрий у притаманному йому стилі влаштував перед об’єктивами телекамер шоу про конфіскацію маєтку на користь держави. Але дуже скоро у «помаранчевої» команди виникли свої більш масштабні проблеми і Н.Шуфричу вдалося відбутися легким переляком…

Варто згадати, що за час перебування на посаді міністра МНС України в уряді В.Януковича у 2006-2007 роках, Н.Шуфрич звів собі у Карпатах ще одну дачу – в горах біля села Лопухове Тячівського району, за 200 км від Ужгорода. Але через рік кількаповерховий дерев’яний зруб згорів дотла. Іронія долі полягає у тому, що підлеглі Нестора Івановича – рятувальники з Тячівського районного відділення МНС – гасити пожежу взагалі не виїжджали і згодом виправдовувалися тим, що згорілий будинок знаходився серед лісу в урочищі за 70 кілометрах від райцентру…

У 2010-у році мами Н.Шуфрича – Марії Шуфрич – не стало. З декларації про доходи, яку заповнив політик Н.Шуфрич, стало відомо, що у спадок він отримав і «дачу Хрущова»,  і заповідник «Дубки». У телефонній розмові з журналістами, фрагмент якої у 2013 році оприлюднив сайт «Закарпаття онлайн», Нестор Іванович підтвердив: усі ці об’єкти належать родині, і ними опікується батько. «Ми маємо відношення і до «Дубків», а що до «хрущовської дачі» – по-моєму на 100% власність, я не знаю безпосередньо, або через компанії, але належать точно нашій родині. Є підприємства, засновники, які знову ж таки більше до батька. Я не займаюся закарпатськими проектами», – заявив він.

Після Революції Гідності майнові пріоритети народного депутата від ОПЗЖ, політичного соратника кума путіна Віктора Медведчука, змінилися ще більше і відреставрований об’єкт на десятиліття залишився бовваніти в горах пусткою, доступ до якої сьогодні мають тільки найняті формальним власником охоронці та сторожові собаки…

А шкода, бо така унікальна споруда сьогодні мала б бути не власністю родини промосковського сатрапа, а слугувати ефективною реабілітаційною установою для зранених на війні з ідейними братами Шуфрича бійців ЗСУ, чи осиротілим діткам з окупованих ворогом українських територій.

Нагадаємо, що на самому початку широкомасштабного вторгнення росіян в Україну, 4 березня 2022 року, Н.Шуфрича затримала Територіальна оборона Києва у той момент, як він робив селфі на одному з блокпостів, коли окупанти намагалися зайти в українську столицю. Звинувачення і стаття, які інкримінує слідство проросійському нардепу України Нестору Шуфричу, котрий упродовж десятиліть активно просував у парламенті та інформаційному просторі України наративи кремлівської пропаганди, був чи не найзапеклішим противником вступу України в НАТО – є надзвичайно серйозними. Та, як бачимо, не менш серйозними і масштабнішими є комерційні афери Н. Шуфрича, у результаті яких він заволодів унікальним національним майном на мільйонів доларів і котрі сьогодні мали б служити народу України, що захищає свою державність і незалежність від політичних подільників Н.Шуфрича.

Чому ж цього не зроблено дотепер? Чому Національне Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) досі не помічає цей актив? Чи не тому, що у владних кабінетах різного рівня залишилося чимало перефарбованих із біло-голубого у зелений колір чиновників, які пуповиною зв’язані із залишками угрупування президента-втікача. І вони, вочевидь, вправно стережуть бізнесові інтереси оточення нардепа-зрадника, очікуючи на його майбутню вдячність…

Василь Ільницький