Це інтерв’ю Павла Боболовича для проєкту «Чорне небо» з Михайлом Гончаром, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» та головним редактором часопису «Чорноморська безпека». Розмова присвячена перетину питань енергетики та міжнародної безпеки, зокрема поточному стану нафтопроводу «Дружба», відносинам України з Угорщиною та Словаччиною, а також ширшим геополітичним наслідкам залежності від російських енергоносіїв у 2026 році.
Пане редакторе, розмовляємо, взагалі записуємо наше інтерв’ю в дуже цікавий момент, бо якраз і ц тема, яку ми тільки-но обговорювали. І ще до того як ми зайшли в етер, починається чергова операція Сполучених Штатів проти Ірану. І, певно, в наших думках зараз і ця ситуація. Цікаво, коли вже вийде наш етер, яка буде ситуація: чи буде американсько-іранська війна, чи не буде, чи, може, щось зміниться. Але так чи інакше, ми будемо розмовляти сьогодні про енергетичну і безпекову ситуацію, пов’язану з Україною. Можна сказати, що з перспективи України жодна чергова війна у світі не є таким великим сюрпризом. І українці, певно, взагалі якось інакше до цього ставляться. Пане редакторе, ми бачимо досить цікаву ситуацію, пов’язану з нафтопроводом колишнім, який називався «Дружба». Можна сказати, що цей рік — це вже хіба остаточне закінчення дружби, яка колись була. А я маю на увазі південну нитку того нафтопроводу, яка сполучає Росію через Україну зі Словаччиною й Угорщиною. Україна каже, що цей нафтопровід зазнав ударів у результаті російської атаки, ударів і пошкоджень, яких зараз не можна, щонайменше швидко, відремонтувати. І це означає, що Словаччина й Угорщина залишаються без російської нафти, яка до того часу плинула через територію України. Президент Зеленський каже, що немає можливості відновити роботу нафтопроводу. Хочу вас запитати: чи фактично, як ви думаєте, цей нафтопровід так пошкоджений, що не можна його відремонтувати? Чи є це частиною політичної гри України, а може, не тільки України, у відносинах з Угорщиною і Словаччиною? А друге: що це означає і для України, і для тих двох держав, які я згадав?
Так, дякую, пане Павле. Ну, дійсно, сам по собі трубопровід, який у землі, навряд чи зазнав якихось ушкоджень. Але питання в тім, що нафта не плине по трубі сама по собі. Себто для цього і є якраз нафтоперекачувальна станція, як помпа, яка цю нафту качає. І от у Бродах, лінійна виробничо-диспетчерська станція «Броди» — це найбільш потужна станція на українській ділянці нафтопроводу «Дружба», яка, власне, й забезпечує прокачування цієї нафти. Удар у найбільший резервуар у Бродах спричинив не тільки пожежу, яка тривала десять днів, і вигорання нафти в резервуарі, а практично також його знищення. Він далі непридатний. Але також ушкоджено всю ту систему, яка забезпечує транспортування нафти. Тому тут насправді мова йде про те, що із виведенням з ладу виробничо-диспетчерської станції нафтопровід припинив свою роботу, поки не буде виконано комплекс робіт. Ну, там складно сказати, про які обсяги йдеться, але якщо ми говоримо про те, що потрібно відновлювати резервуар, то це не робиться ні за день, ні за тиждень, ні за місяць — на це піде, мабуть, і не один рік. Якщо вести мову про те, щоб усе відновити так, як було. Тому так чи інакше, я думаю, що якісь роботи, безперечно, виконуються. Але ж суть не в цьому. Суть у тім, що наші словацькі і угорські, ну якось навіть не хочеться назвати їх нашими партнерами, наші сусіди, вони якось не бачать того, що насправді відбулося, що припинення прокачування нафти трубою — це результат російського удару. Себто втручання третьої сторони в ці транспортні відносини щодо нафти. Тому, якби ігноруючи це, розраховувати на якусь позитивну реакцію з Києва не доводиться. Ну, окрім того, давайте ж будемо відверті: прокачування російської нафти — себто це в Україні впродовж останніх років дуже негативно сприймалося. Особливо після того, як був припинений транзит російського газу, а нафту продовжили транзитувати. А так чи інакше, це десь щорічно, ну мінімально, десь п’ять мільярдів доларів доходу для Росії. І цей дохід потім конвертується в ті ракети й бомби, які падають на голови українцям, і безпілотники так само, і снаряди. Тому в суспільстві давно була налаштованість на те, що цей транзит має бути припинений. Але в уряді були інші підходи, що, мовляв, ми маємо це зберегти, бо це наші партнери, ми хочемо до Європейського Союзу і так далі. Ну, насправді це була хибна логіка. Ну, Росія допомогла, в лапках, вирішити питання.
Але тут ми вже уточнюємо, чому Росія допомогла вирішити це питання. Як ви кажете, що вона на тому заробляла, то як і чому вона сама атакувала цю інфраструктуру, а саме трубопровід? Але чому вона це зробила? Тож треба було розуміти, що це може зупинити постачання нафти і що це означає, що до них не будуть йти гроші.
Ну, дивіться, у них тут трошки не спрацювала логіка. Вони думали, що завдадуть хірургічного удару і вийде з ладу частина нафтоперекачувальної станції. Вони ж не випадково цілилися саме в цей блок і в цей найбільший резервуар — сімдесят п’ять тисяч кубічних метрів. Тому що в цьому резервуарі накопичувалася також разом із російською і українська нафта. Чому? Якщо ви пам’ятаєте, влітку минулого року єдиний функціонуючий в Україні нафтопереробний завод — Кременчуцький — був підданий, я не знаю, він за ці роки війни зазнав, напевно, десь із десяток масованих ракетних ударів. І, зрештою, влітку минулого року він остаточно був виведений з ладу. А на ньому переробляли обсяги нафти, яка видобувається в Україні. Це відносно невеликі обсяги, але все ж таки немаленькі — півтора мільйона тонн на рік, десь приблизно так. Постало питання: куди подіти цю нафту? Переробляти ми її не можемо. Залишився один вихід — її експортувати. І була відповідна домовленість, до речі, з нашими чеськими партнерами, друзями, і польськими так само, в особі польського нафтового концерну Orlen, який також володіє чеською нафтопереробкою, про те, що ця нафта може постачатися по тій же самій «Дружбі», завантажуючись у Бродах і далі подаватися на переробку в Чеську Республіку. Зрозуміло, що росіяни впродовж останніх, ну, десь починаючи з початку осені минулого року, стали завдавати ударів не тільки по електроенергетиці України, але особливо також і по місцях, де здійснюється газо- і нафтовидобуток в Україні. Себто це все вписується в таку концепцію тотального ураження енергетики України — не тільки електроенергетики, але також і інших її сегментів. І тому, звісно, вони, очевидно, отримали якусь інформацію про те, де накопичуються обсяги української нафти. І, до речі, перед цим були удари якраз і по тих місцях у зоні нафтовидобутку на Полтавщині. Тобто вони підходили комплексно, але думали, що їм вдасться там хірургічно уразити саме певну частину станції «Броди», а решта працюватиме. А воно так не сталося. І тому звідси вони, по суті, стріляли собі в ногу. Проте далі вони використали це достатньо майстерно, передусім з точки зору пропаганди, для дискредитації української сторони: що в усьому винна Україна, що вона має качати нафту і далі, ну, згідно з тим сценарієм, який вони собі мислили. А от звісно, скористалися помилковими діями з українського боку, оскільки офіційно Київ мав би негайно повідомити Брюссель, Європейську комісію, згідно з певними статтями Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, і задіяти механізм раннього попередження. Там усе працює дуже чітко, і ми мали попередити, що дії третьої сторони унеможливлюють транспортування нафти до двох країн — членів Європейського Союзу. Це не було вчасно зроблено, і це дало додатковий час для Орбана і Фіцо для того, щоб розгорнути кампанію не просто дискредитації України як надійного партнера, а й викривлення ситуації. Себто про Росію — ні слова, про ураження Бродів російським ударом — ні слова. А в усьому винна Україна. Тому що там щось вона зробила, що «Дружба» тепер не працює.
Бо фактично можна мати таке відчуття, що за це відповідає Україна. Росія тут у такому форматі не з’являється. Угорщина каже, що хоче вислати своїх спостерігачів, інспекторів, які мають на це подивитися. Є навіть така думка, що, може, це класно використати. Може, взагалі хай Угорщина направить своїх спеціалістів для того, щоби ремонтували не тільки український трубопровід, але, наприклад, і українську енергомережу. І хай вони попрацюють, може, трошки під російськими ударами. Хай, може, побачать. Може, фактично це якась ідея. Чи думаєте, що Україна не повинна погодитися на тих спостерігачів з Угорщини?
Абсолютно. Ніхто їх не допустить туди. По-перше, в умовах воєнного стану, безвідносно до того. Вони чомусь раніше не виявляли бажання приїхати й поглянути на наслідки російських ударів. Вони ігнорували все це, а тут раптом вони такі уважні стали. Ну, крім того, допускати російську агентуру на такий важливий об’єкт, ну, я би не став. Ми вже маємо досвід, коли на наші підстанції, розташовані неподалік від наших атомних електростанцій, минулого-позаминулого року запрошували експертів МАГАТЕ, після чого російські удари стали більш точними. Тому, як би ви в даному випадку знаєте… Пригадую інтерв’ю Петера Сіярто іспанському El País 2022 року, коли якраз угорці тоді в рамках підготовки Європейського Союзу до прийняття шостого санкційного пакета, нафтового пакета, в травні 2022 року, він там дав інтерв’ю El País і поміж іншим обмовився за Фройдом. Говорить, що нас часто вважають у Європі друзями Путіна і російськими агентами. Ну так, так воно і є, на жаль. І дивіться, оцей нафтопровід «Дружба», ну, російський. І за радянських часів підходи такі пропагандистські полягали в тому, що ту чи іншу назву для якогось масштабного проєкту давали не просто так. Вона носила маскувальний характер. От був газопровід «Братство», нафтопровід «Дружба». Але насправді це зовсім були проєкти, не спрямовані на поліпшення дружніх відносин, встановлення більшої довіри, а розвивати співпрацю — така емоційна назва: дружба, братерство. А насправді це були механізми формування залежності. Ну, в ті часи, за часів існування Радянського Союзу, відповідні механізми залежності для сателітних на той час країн Центрально-Східної Європи, які входили до складу Варшавського договору і Ради економічної взаємодопомоги. Тобто це був механізм такого прив’язування до російської труби, російських енергоносіїв. А тих, хто там мав би вірою і правдою служити Москві. Ну, ми бачимо, що, в принципі, колапс Радянського Союзу, потім усі події подальші, пов’язані з тим, що країни Центрально-Східної Європи набули членства і в Європейському Союзі, і в НАТО, і так далі. І дивіться, хтось позбувся ось цієї дружньої, в лапках, залежності, як, наприклад, Польща, країни Балтії, нещодавно Чеська Республіка — якраз у контексті тієї ж «Дружби». А хтось — Угорщина і Словаччина — ну от воліють, щоб далі ось цей, мовби, нафтовий рай із Москвою зберігався. А це говорить про те, що їхні відносини з Москвою насправді настільки глибоко зав’язані, передусім у очільників урядів цих країн — Орбана й Фіцо, — що вони собі не мислять по-іншому. Адже якщо ми знову ж таки візьмемо цю історію з нафтою, то у Угорщини і Словаччини давно є прекрасні можливості брати будь-яку нафту альтернативним маршрутом, який з’явився не зараз, який із сімдесятих років існує. І це нафтопровід Adria. І ще в 2015 році угорська компанія MOL виконала великий обсяг робіт і дуже так переможно на сайті компанії був розміщений пресреліз про результати цих робіт. Я підкреслю: одинадцять років тому вони писали про те, що виконані роботи дозволяють тепер повністю вирішити питання забезпечення необхідною нафтою і нафтопереробного заводу в Сазхаломбатті в Угорщині, і Slovnaft у Братиславі в повному обсязі. І навіть є певний надлишок потужності внаслідок цієї інвестиції і реконструкції, що можуть також і до Чеської Республіки певну частину нафти прокачувати. Себто постає питання: добре, чому зараз цим не скористатися? Ви можете скористатися цим, але вони не хочуть. Тому що було дуже…
Я розумію, що не можуть. Вони залежні, просто залежні — не тільки в такому економічному розумінні, а й у політичному, а може, й психологічному. Це залежність від Росії. От як я розумію. Якщо я неправий, то прошу виправити. А в цей момент запрацювало це аварійне джерело? Чи воно ще не запрацювало, чи воно вже, як би, постачає нафту в Угорщину?
Питання в тім, що воно працювало. Себто питання не стоїть так, що от воно не працювало, там просто ці труби лежали, та й усе. Періодично, звісно, MOL закуповував певні партії нафти на середземноморському ринку. Це робиться стандартно для формування тої чи іншої нафтової суміші для переробки. Залежить від того, що ви хочете більше отримати. Якщо в літній період відпусток, то потрібно взяти більш легку нафту чи додати її до Urals, щоб отримати більше бензину, наприклад, тому що на нього зростає попит; взимку, навпаки, там, скажімо, більше дизеля потрібно. Тому як би це все фіксується. І я пам’ятаю по своїй минулій роботі в системі «Нафтогазу», «Транснафти», що якраз угорці разом з іншими, і з чеськими виробниками теж, хвалилися тим, що вони можуть переробляти багато сортів нафти насправді. А от тому, якби питання полягає в тім, що ситуація цілком функціональна зараз. Звичайно, коли там крики з Будапешта і Братислави про те, що мало не катастрофа в цих країнах через припинення Україною транзиту російської нафти, — це не так. Ну, по-перше, є стратегічні нафтові резерви в обох країнах, і вони задіяні. Вони якраз тому і служать, щоби принаймні три місяці, ну так, сотню днів, забезпечити у випадку якихось альтернативних подій роботу нафтопереробних заводів. Тому вони цим скористалися. Друге: так, вони фрахтують танкери з нафтою із середземноморського ринку, бо у MOL є власний ресурс нафти в Азербайджані, в Іракському Курдистані і, здається, в 2019 році MOL викупив частку американського Chevron в оцьому блоці родовища «Азері—Чираг—Гюнешлі», так званий контракт століття, коли ще Гейдар Алієв був. І вся нафта з цих родовищ надходить на середземноморське узбережжя по відомому всім нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан. І в цьому нафтопроводі MOL також має свою частку. Тому все у нього є.
Якось немає політичного бажання. Але то як ідеться про політичний…
Лад? То ж політичне бажання прив’язане тільки до нафти російської, тому що там є спеціальна ціна під Орбана. І тому, як би, звідси оце і все решта. Звідси. Тому що там, на середземноморському ринку, будуть працювати стандартні ринкові умови. Ну от.
Пане редакторе, а як кажемо про політику, чи вас не здивувала реакція Єврокомісії чи голови Єврокомісії? Те, що можна хіба сприйняти як тиск на Україну, однак, щоби знайти вихід, вигідний для Угорщини і Словаччини?
Ну, дійсно, як на мій погляд, дещо дивна позиція Європейської комісії. Хоча було підкреслено, що жодним чином Єврокомісія не здійснює тиску на Україну. Ну, і я охоче в це вірю, тому що, власне кажучи, у Брюсселі Орбан, меншою мірою Фіцо, так само вони вже дістали всіх. Але разом з тим логіка Єврокомісії для мене дещо незбагненна з точки зору того, що якщо ми ведемо мову, і Європейський Союз, і Україна, про те, що якраз нафтовий потік з Росії має бути мінімізований, бо це ті гроші, які йдуть у бюджет війни і живлять бюджет війни, і Європейський Союз прийняв відповідний, як я згадував уже, санкційний пакет і в 2022 році зробив там виняток для трьох країн Центральної Європи — Угорщини, Словаччини, Чехії, — тимчасово дав певний час для того, щоби, як говорив тоді Сіярто й Орбан, MOL не має можливості негайно перейти на інший сорт нафти, на інший маршрут. Ну то, в принципі, от вони мали, грубо кажучи, практично там три роки з гаком. Чомусь Чеська Республіка, і чеські оператори, і Unipetrol, по суті Orlen, польський Orlen є власником чеської нафтопереробки, — вони сумлінно до цього віднеслися і зробили все таким чином, що минулого року, у другому кварталі, Чеська Республіка припинила імпортувати російську нафту повністю. І використання «Дружби», відповідно.
Цьому вже, може, дата… В цей час ще не до кінця про це приймав рішення. А зараз бачимо, що в тих середовищах, у тих державах, де є проросійські сили, нам зрозуміло, що вони приймають таке, а не інше рішення. Цей шантаж, яким намагаються відповісти Словаччина й Угорщина у відносинах з Україною: не витримає постачання енергії для України в цій драматичній ситуації, в якій Україна. По-перше, на вашу думку, це реальний шантаж? Чи це постачання електричної енергії для України має значення? І чи фактично Угорщина і Словаччина це зроблять? Як ми вже бачимо, якби цей крок назад з боку Орбана, який нагадав собі: на Закарпатті живуть також етнічні угорці, і, може, для того він, однак, не дійшов до цього кроку.
Ну, там насправді, я думаю, йому нагадали чи ще раз пояснили, як і Фіцо, що насправді у нього немає, скажімо, рубильника в кабінеті. І в угорського уряду чи в словацького уряду нема таких рубильників, які б можна було б вимкнути постачання електроенергії не тільки до України, а й будь-куди. А от тому, що так чи інакше ми всі, і наша енергосистема в цьому сенсі, — ми вже члени Європейського Союзу. І якраз із сусідніми країнами — членами Унії, з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією — існують ось ці перетини, які використовуються для взаємних постачань електроенергії. Це специфічний товар. Ну, коли у нас не бракувало потужностей генерації, то ми експортували електроенергію так само. І, відповідно, дані аварійної допомоги. Себто будь-яке втручання в роботу операторів, незалежних операторів систем передачі електроенергії — це в рамках ENTSO-E, Європейської асоціації, об’єднання операторів систем передачі електроенергії, — це абсолютно дія, яка не сумісна навіть, скажімо так, із функціонуванням цієї мережі. Тому я вже не говорю про те, що з точки зору ситуації зараз складнощі з дефіцитом електроенергії в Україні… Ну, наші угорські і словацькі сусіди непогано заробляють, продаючи електроенергію в Україну. Якщо гіпотетично уявити собі все ж таки, що десь там для Фіцо чи в Орбана рубильник знайдеться, то, власне кажучи, вони стріляють собі в ногу. Я би так сказав. Це не справить якогось критичного впливу на становище, яке є в Україні, тому що так чи інакше ця допомога, ці постачання нам важливі, але вони не є якимись критично визначальними. Так само, як і ситуація: те, що вже зроблено з боку словаків і угорців, — це припинення постачання дизельного палива в Україну. Ну, були ці постачання — добре, немає їх — нічого жахливого не сталося і не станеться.
Тому що я розумію, що економічне не може бути порожнім. Зараз це місце інших держав, і в тому числі Польщі. Не впевнений, чи це так само може запрацювати з енергопостачанням. Польща, Румунія мають такі можливості, щоби, як би, заповнити цей момент, коли енергопостачання через Угорщину і через Словаччину не було б можливим? Не знаю, чи ви знаєте відповідь на це запитання, чи це достатньо. Я чув, що польські заяви зразу з’явилися, що Польща буде намагатися просто допомогти Україні в цій ситуації.
Так, так. І це дуже високо цінується. Це важливо, що в даному випадку і Польща, і Румунія так само готові. Так, потенціал найбільший, звісно, є в Угорщини та Словаччини. З одного боку, теж вони мають атомну енергетику. Але, знову ж таки, це ситуація, яка… Наприклад, коли були низькі температури, там мінус двадцять, і у Варшаві, і в Києві, і коли, так би мовити, і нам потрібна електроенергія, і в Польщі потрібна електроенергія, то, звісно, кожний оператор дбає про свою енергосистему. І тому за таких обставин, наприклад, там складно було б навіть, можливо, і словакам, і угорцям чимось допомогти нам у даному випадку. А тому ця ситуація, вона, як би, може бути дуже мінливою. А зараз ситуація така, що стає більш тепла погода. От, і можна, як би, вже… Потреби в імпорті, вони, звичайно, зберігатимуться, бо в нас дефіцит виробництва електроенергії. Але ситуативні дії, пов’язані особливо з такою екстремальною ситуацією, ми можемо спокійно виправити, взаємодіючи з польськими партнерами і з румунськими партнерами. Якщо вже на те пішло, що там хтось у Братиславі і в Будапешті займе якусь категоричну позицію, знайде ось той рубильник, у що я особливо не вірю. Тому Орбан просто більш хитрий. І він зразу знайшов причину, чому не потрібно вимикати постачання в Україну. Ну, мається на увазі турбота про закарпатських угорців. Фіцо діє більш прямолінійно. Ну і там пригрозив тим, що не буде надавати аварійну допомогу. Але аварійна допомога — ми її там нечасто й запитували у словаків, скажімо так, і це були короткочасні якісь дії. Тому, на відміну, скажімо, від роботи з нашими польськими партнерами, я би не перебільшував. Це просто шантаж, політичний шантаж. Вони вважають, що в такий спосіб можуть чогось досягти. Ну, а практично вони діють як союзники Кремля в нашому західному тилу.
Ну, з того, що я розумію, тут такі фактори: психологічно навіть сам факт, що я вас про це питаю, то ми відчуваємо якусь загрозу. І це вимагає роз’яснення так, щоб довести, що так не є. Пане Михайле, залишилося нам декілька хвилин. Я хочу запитати ще про одну річ. Якраз це дуже цікаве для мене, бо ми про це розмовляли у Варшаві, певно, два роки тому. Для мене це була дуже нова на той час тема. Ми зараз бачимо, що Україна посилювала удари по терміналах у Новоросійську та Тамані, щоб перекрити експорт нафти в Російській Федерації. І для нас це все зрозуміло. Але, однак, напевно, мало хто подумав, що через це проходить казахська, зараз так це скажу, нафта. А це вже інтереси американської компанії Chevron. Ну і тут з’явилися заяви Вашингтона, який висловив офіційний протест, вказуючи на можливість дестабілізації світових цін і збитки своїх компаній. Україна знайшлася в такій ситуації: безпека чи лояльність до свого партнера — Сполучених Штатів Америки. Як виглядає ця ситуація?
Ну, я би дозволив таким чином: насправді мова не йде про те, що американські компанії отримають збитки. Вони просто не отримають певної виручки. А це різні речі. А інфраструктура, по якій було завдано удару, так чи інакше керується російською «Транснєфтью». Вона повністю оператор, і там переважна частка в управлінні консорціумом — це російська частка. Та з моєї точки зору, там не варто було туди завдавати ударів. Хоча там іде частина російської нафти, саме лукойлівської. І, очевидно, це малося на меті. Але в даному випадку, я думаю, що не потрібно робити великої трагедії з усього цього інциденту. А от американці, навпаки, тут потрібно поглянути під іншим кутом зору. До речі, саме ці американські компанії ще в четвертому кварталі минулого року звітували про те, що вони наростили обсяги продажів готових нафтопродуктів і отримали непогане зростання доходів. Чому? Це наслідок тих уражень, які були завдані силами оборони України по російській нафтопереробці. І, відповідно, ми пам’ятаємо, що Росія тоді навіть заборонила експорт бензину. А от проблема була на внутрішньому ринку. Отже, як би тут є і проблемні моменти, і є вигода для американських компаній. Тому що вони, видобуваючи нафту в Казахстані, транспортують її через російську територію, вони її продають на європейські нафтопереробні заводи і отримують відповідно прибутки, бо, скажімо, у Chevron є певні частки і там, і в європейській нафтопереробці. Тому тут ситуація не така проста й однозначна, як вона може виглядати на перший погляд. Ну і, звісно, з боку Сполучених Штатів тоді повинні бути чітко окреслені: ось де вони там, більше там ніде немає американської присутності. І плюс ці компанії, насправді, вони були піонерами і лідерами лишаються. Вони не дбали про свою безпеку, коли їм багато років тому назад говорили, що потрібно додатково до термінала в Новоросійську опрацювати інші альтернативні маршрути транспортування нафти. Вони говорили: ну, це найбільш прямий маршрут, найбільш дешевий маршрут. Ну, це так. Але ось тепер за цю дешевизну доводиться трохи розплачуватися. Але, як би, насправді несуттєво, там сильне перебільшення того, що, мовляв, вони там щось отримали. Тому ситуація не виглядає якось так драматично.
На закінчення повернемося до тих перших речей, про які я сьогодні сказав. Ще раз нагадаю. Бо, звісно ж, не знаємо, коли наш глядач буде дивитися цей матеріал. Ми розмовляємо двадцять восьмого лютого, в день, коли знову Сполучені Штати Америки завдали удару по Ірану. Як ви думаєте, як це може вплинути на глобальний ринок нафтопродуктів? Чи вплине, і як вплине? А передусім, як вплине на ціну нафти? І в тому значенні, що це може означати також з точки зору Росії? Чи вона на тому може заробити, чи навпаки?
Ну, Росія якраз завжди хотіла, щоб у Перській затоці розгорнулася якась така потужна війна, що призведе, звичайно, до цінового сплеску. Ми побачимо це в понеділок, другого березня. Безперечно, що відреагують ринки певним сплеском. І я би не сказав, що це буде якийсь там стрибок. Тому що, в принципі, дефіциту нафти на глобальному нафтовому ринку немає. Тому давайте пригадаємо червень минулого року під час ірано-ізраїльської війни. Тоді теж відбувся ціновий сплеск. Але з урахуванням того, що жодна нафтова інфраструктура не була атакована і ушкоджена, то ціни знову стабілізувалися. Зараз буде залежати від того, наскільки Іран приведе в дію свої погрози перекрити Ормузьку протоку, атакувати там танкери і так далі. Навіть якщо це трапиться, я думаю, що Сполучені Штати, зібравши там велетенську армаду і повітряних, і морських сил, ну, можливо, це протримається декілька днів, винищать там той досить малий флот, який Іран має, і ситуація буде стабілізована. Наскільки це по часу розтягнеться — на дні чи на тижні, — сказати складно. А поки що ми бачимо, що удари завдаються з боку Ізраїлю та Сполучених Штатів виключно по військових об’єктах. Себто, знову ж таки, Сполучені Штати не зацікавлені в тому, щоби ціна на нафту скочила високо, а Росія — так, зацікавлена. Вона дуже зацікавлена в цьому. І от зараз на цьому ціновому сплеску вона дещо заробить. Тому й ми говоримо про те, що потрібні консолідовані зусилля Європи і України, щоби зрештою європейські країни перейшли до практичних дій щодо нафтового обмеження Росії. А оскільки ми не бачимо переходу до цієї жорсткої лінії поведінки, то ми змушені діяти більшою мірою санкціями сил оборони України, які завдають ударів по російській нафтовій інфраструктурі дедалі глибше і дедалі більше. Тому тут і потрібна якраз спільна взаємодія. Тим більше з урахуванням того, що Росія веде не тільки війну проти України, але й масштабну підривну діяльність проти Європи, діючи зсередини Європи.
І це не я сказав, а Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI», головний редактор часопису «Чорноморська безпека», експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин. Пане Михайле, щиро дякую за розмову.
I я вам дякую.
Всього найкращого і вам мирного неба! До побачення!
Автор: Павел Боболовіч
