Паспортизація Придністров’я: Оазу Нантой про новий указ Путіна

Президент Росії Владімір Путін підписав указ про прискорений порядок надання громадянства мешканцям окупованого Придністров’я. Молдовський політолог, експерт із питань безпеки та депутат парламенту Республіки Молдова Оазу Нантой в інтерв’ю журналісту проєкту «Чорне небо» (Blacksky.info) Артуру Жаку пояснює, чому цей крок Кремля є суто політичною провокацією, яка не має юридичної сили.

У розмові аналітик оцінює реальний військовий потенціал ізольованої Оперативної групи російських військ, описує економічний колапс тираспольського режиму після припинення постачання безкоштовного газу з РФ і пояснює, чому мешканці лівого берега Дністра масово обирають молдовські паспорти замість російських.

Коротко:

• Новий указ Владіміра Путіна є елементом психологічного тиску на Кишинів і не має реальної юридичної сили.
• Російське громадянство втратило привабливість на лівому березі Дністра: понад 350 тисяч мешканців регіону вже мають громадянство Молдови.
• Придністровський режим втрачає стабільність через спровоковану Росією енергетичну кризу та зупинку ключових підприємств.
• Військовий потенціал Оперативної групи російських військ у регіоні ізольований від РФ і має переважно символічний характер.
• Понад 70% експорту лівого берега орієнтовано на ринок Євросоюзу, що стимулює поступову економічну реінтеграцію регіону.

Як слід оцінювати указ Владіміра Путіна про спрощене надання російського громадянства мешканцям Придністров’я: як юридично значущий крок чи насамперед як політико-психологічний сигнал Кишиневу?

На земній кулі багато діагнозів, але немає жодної печатки з написом «Придністров’я»

Це елемент сценарію психологічного тиску на кишинівську владу. Цей так званий указ, або псевдоуказ, не може мати жодної юридичної сили з однієї елементарної причини: він використовує таке поняття, як «мешканці Придністров’я». І, як я вже неодноразово говорив, на земній кулі багато діагнозів, але немає жодної печатки з написом «Придністров’я». Це не юридичне поняття. Це чистісінька політична провокація. Відповідно, російське посольство в Кишиневі підхопило цю провокацію, і російські маріонетки з Тирасполя теж її підхоплюють. Вони стверджують, що нібито мешканці лівого берега мало не сплять у чергах, щоб отримати російське громадянство. Це цинічна брехня, тому що російське громадянство вже давно втратило привабливість на лівому березі Дністра. Є абсолютно об’єктивні дані: понад 350 тисяч мешканців лівого берега мають молдовське громадянство, а це абсолютна більшість. Дедалі більше людей із лівого берега переходять до пенсійної системи Молдови.

Щоб ви оцінили масштаб того, що відбувається: на лівому березі живе максимум 400 тисяч осіб. Деякі експерти дають ще скептичніші оцінки. Близько 25 тисяч людей із лівого берега щодня їздять на правий берег Дністра на роботу, тому що в тому депресивному регіоні їм важко, фактично неможливо утримувати свої сім’ї. Водночас режим на лівому березі розвалюється через те, що Росія своєю агресією проти України сама зруйнувала систему постачання газу на лівий берег. Лівий берег існував, зокрема, за рахунок постачання безкоштовного російського газу. Російський газ закінчився, стабільної системи постачання немає. Ті підприємства на лівому березі, які виживали і приносили прибуток за рахунок практично безкоштовних енергоресурсів, зараз перебувають у стані технічного простою. Режим розвалюється.

І в цій ситуації Кремль робить такий демонстративний жест, який має залякати Республіку Молдова: мовляв, у нас на лівому березі є наші війська, і якщо ви спробуєте когось там заарештувати, вам це дорого коштуватиме. Але я повторюю: це дуже примітивна політична провокація. Вона також демонструє рівень, до якого впав путінський режим. У цьому нічого нового немає. Але жодної, повторюю, жодної юридичної сили цей указ не має і мати не може. І все це — цинічна брехня, властива фашистському режиму, який перебуває в Кремлі.

Чому Кремль звертається до теми російського громадянства саме зараз, якщо паспортизація мешканців лівого берега Дністра фактично триває вже кілька десятиліть?

…цей режим перебуває у стані незворотної ерозії, колапсу.

З тієї простої причини, що цей режим перебуває у стані незворотної ерозії, колапсу. І вони бояться, що Кишинів почне наводити порядок на лівому березі Дністра. А стаття 2 Конституції Республіки Молдова проголошує, що узурпація державної влади є найтяжчим злочином. Звичайно, у Кримінальному кодексі Республіки Молдова немає таких прямолінійних формулювань. Але тим не менш Кремль у такий спосіб намагається утримати кишинівську конституційну владу від рішучіших кроків у напрямку демонтажу цього режиму.

Яка реальна військова значущість Оперативної групи російських військ у Придністров’ї сьогодні, з огляду на її кадровий склад, ізоляцію від Росії та регіональну ситуацію, що змінилася після 2014 і 2022 років?

Моя думка — суто суб’єктивна. Мені не доповідають спецслужби жодної країни світу. Але з того, що я знаю: у 1990 році між Україною та Росією було підписано угоду про військово-технічне співробітництво. І на підставі положень цієї угоди Росія могла через територію України безперешкодно доставляти на лівий берег Дністра військовослужбовців, техніку, зброю тощо. Після анексії Криму, у 2015 році, Україна в односторонньому порядку розірвала цю угоду, і кишинівський аеропорт залишився єдиною сполучною точкою між Росією і так званим Придністров’ям.

І доти, доки Україна героїчно чинить опір російській агресії, усе це чистої води блеф.

У зв’язку з цим розпочався процес заміщення російських військових, які приїхали з Росії, мешканцями лівого берега, що отримали російське громадянство. Більшість із них жодного разу не були в Росії, але за контрактом почали служити в цій Оперативній групі російських військ. Власне російських офіцерів там, за оцінками, близько двох сотень. Я, до речі, забув нагадати, але можу це зробити, що десь місяць тому молдовська сторона, наша міграційна служба, оголосила персонами нон грата командування Оперативної групи російських військ. Тобто ці громадяни Росії, якщо вони з’являться на підконтрольній території Республіки Молдова, наскільки я розумію, будуть вислані без права повернення на територію Молдови. Російське МЗС за участі відомої Марії Захарової якось мовчить на цю тему. Тобто, як каже Дональд Трамп, очевидно, у них у цьому випадку немає карт, так? Тому я повертаюся до того, що це елемент психологічної боротьби, спроба залякування. І доти, доки Україна героїчно чинить опір російській агресії, усе це чистої води блеф.

Наскільки соціально-економічна криза на лівому березі Дністра — особливо після згортання колишньої моделі, заснованої на російському газі та тіньових ресурсах, — підриває стійкість режиму в Тирасполі?

Треба сказати абсолютно чітко, що цей режим виживав на основі односторонніх поступок з боку попередніх влад, які легалізували експорт із Придністров’я в ситуації, коли економічні агенти нічого не платили до бюджету Молдови. І тільки зараз ситуація починає змінюватися, тому що економічних агентів із лівого берега півтора року тому зобов’язали оплачувати митні послуги. А зараз молдовський парламент ухвалив закон про фонд конверсії, і економічні агенти з лівого берега з часом будуть зобов’язані платити до цього фонду реінтеграції країни. Тому що, по-перше, конституційна влада бере на себе дедалі більше зобов’язань щодо мешканців лівого берега, і ці витрати треба звідкись покривати.

Тому економічно — так, ви маєте рацію. Років 20 тому в Кишиневі народ веселився, коли Сполучені Штати запровадили антидемпінгові заходи проти Республіки Молдова. У чому була справа? Виявляється, Рибницький металургійний завод, користуючись дармовими енергетичними ресурсами, почав псувати ринок металопродукції у США. І тоді Сполучені Штати запровадили антидемпінгові заходи проти Молдови. Взагалі все, що відбувалося протягом практично трьох десятиліть на лівому березі, пояснюється не тільки політикою Російської Федерації, а й корупцією можновладців у Кишиневі, некомпетентністю та наявністю російської агентури в державних структурах. Зараз ситуація радикально змінюється, і тому Кремль вдається до таких незграбних спроб когось налякати.

Що говорить про стан придністровських еліт той факт, що багато представників місцевих структур мають не тільки російські, а й молдовські, українські, румунські чи інші паспорти?

Дуже просто. Річ у тім, що так звані придністровські паспорти ніде не визнаються. І лише бідних пенсіонерів із лівого берега ними шантажують: якщо ти не отримаєш придністровський паспорт, ми не будемо виплачувати тобі пенсію. В іншому лівий берег — це справді регіон, де соціально активні мешканці мають на руках паспорти різних країн. Той самий Іґнатьєв, який народився в Одеській області і зараз виступає в ролі так званого міністра закордонних справ, я вважаю, перебуває в прямому підпорядкуванні Кремлю. І у Вадіма Красносєльського є українське громадянство, яке він отримав після анексії Криму. А його дружина Світлана, як відомо з відкритих джерел, є громадянкою Румунії. Тому вони відпрацьовують свій пайок. Вони маріонетки в квадраті. З одного боку, вони враховують інтереси Росії, наприклад Красносєльський, а Ігнатьєв безпосередньо підпорядкований, не кажучи вже про так зване Міністерство державної безпеки. А такі, як Красносєльській, — він ставленик «Шерифа», так само як і так звана Верховна рада. І він змушений маневрувати, зважаючи на наявність у Російської Федерації репресивних інструментів.

Чи можна говорити про поступове «зрощення берегів» через роботу, освіту, пенсійну систему, медичні послуги та молдовське громадянство — і наскільки це наближає реальну реінтеграцію країни?

Абсолютно. Тому що те, що ми називаємо придністровським конфліктом, було конфліктом періоду розпаду СРСР, коли союзний центр, використовуючи монополію, за якої радянський режим, починаючи зі сталінських часів, послідовно насаджував менталітет молдавської соціалістичної нації, зумів спровокувати поляризацію, а російська армія вчинила акт прямої агресії. Після цього мешканці лівого берега, попри преференції, зрозуміли, що всі ті страшилки, які використовувалися для нацьковування людей, виявилися неправдивими. І тому почався цей процес зрощення берегів. На жаль, першими цим скористалися контрабандисти. Але протягом років ми бачимо, що тисячі людей із лівого берега, молодих людей, здобували освіту у вишах на правому березі — у тому ж Кишиневі, Бельцях і так далі.

Про бізнес я вже говорив. Після того як почала функціонувати місія ЄС EUBAM, 3 березня 2006 року всі економічні агенти з лівого берега зареєструвалися на правому березі і за межами Молдови виступають як лояльні економічні агенти Республіки Молдова. Ви згадали охорону здоров’я. Так, дедалі більше людей із лівого берега користуються медичним страхуванням Республіки Молдова. А біля приватних медичних центрів у Кишиневі дуже часто можна побачити недешеві автомобілі з реєстраційними номерами з лівого берега. Тобто це лише підкреслює, що те, що називається придністровським конфліктом, не є внутрішнім або міжетнічним конфліктом. Скажімо так, у випадку Нагірного Карабаху там були чіткі критерії. Це конфлікт, який був штучно спровокований у період розпаду СРСР. А зараз так звані російські миротворці фактично сприяють консервації цього режиму. Бо якби було вільне пересування громадян, послуг і товарів, то цей конфлікт давно, як ми кажемо, розсмоктався б.

Можу лише додати, що після 24 лютого 2022 року, коли почалася ця фронтальна агресія путінського режиму проти України, утричі зріс потік охочих із лівого берега отримати молдовське громадянство. І коли на лівому березі хтось запустив фейк про можливу мобілізацію, люди з лівого берега кинулися, стояли в чергах на мостах через Дністер, щоб потрапити на правий берег. Тобто це лише підкреслює, що конфлікт не є внутрішнім. Я не спрощую ситуацію, бо ми не можемо заперечувати того факту, що політика промивання мізків на основі ідеології російського фашизму під назвою «русскій мір» не могла не мати наслідків. І залишається відкритим питання щодо наступного ризику. Ось, припустимо, завтра Молдова об’єднується. Чи не станеться так, що за вказівкою Маші Захарової 250 тисяч людей із лівого берега проголосують так чи інакше? Ось це ризик.

Тому ще треба вирішувати питання демілітаризації регіону. І те, що 9 травня 2016 року в Тирасполі був проведений спільний парад так званої придністровської армії та Оперативної групи російських військ, свідчить про те, що демілітаризація регіону зводиться не тільки до формальної евакуації залишків цієї Оперативної групи російських військ. Я забув згадати, що, на мою особисту думку, військовий потенціал є суто символічним і може відіграти якусь роль, яка нервуватиме Україну, лише якщо ситуація на фронті різко погіршиться. Тому Україна й зміцнює кордон із Республікою Молдова.

Наскільки невирішене придністровське питання здатне ускладнити європейську інтеграцію Молдови, і як Кишинів може поєднати курс на ЄС із необхідністю запропонувати мешканцям лівого берега позитивну перспективу реінтеграції?

Я повторюю: для нас залишається відкритим питання, як насправді думають мешканці лівого берега, якщо виходити із загальної кількості. Але коли в Республіці Молдова проводилися президентські та парламентські вибори, ми бачили, що значний відсоток мешканців лівого берега, які з власної ініціативи приїжджали на правий берег, щоб проголосувати, підтримували або проєвропейських політиків, або на референдумі голосували за включення європейської перспективи Республіки Молдова до Конституції Республіки Молдова.

І водночас ви торкнулися однієї дуже важливої теми. Кишинівська влада, на мій особистий погляд, має бути значно активнішою в тому, що називається комунікацією з мешканцями лівого берега, щоб пояснювати їм переваги європейської інтеграції для об’єднаної Молдови. А що стосується бізнесу, то там нічого й пояснювати не треба, бо понад 70% експорту з лівого берега йшло на ринок Євросоюзу. І економічні агенти з лівого берега дуже активно брали участь і в переговорах між Республікою Молдова та Євросоюзом у 2002 році, коли Республіка Молдова отримала асиметричний режим преференцій, і коли було підписано Угоду про асоціацію з Євросоюзом 22 червня 2004 року, до якої входила — не знаю, як російською, — The Deep and Comprehensive Free Trade Area. І трейдери, тобто бізнес, чудово орієнтуються в реаліях.

…приклад функціонування на лівому березі так званого Тираспольського суворовського військового училища, в якому дітей перетворюють на гітлер’югенд. Так? І там свою роль відіграє й Російська православна церква в особі Тираспольської і Дубоссарської єпархії на чолі з єпископом Саввою…

Але я повторюю: це означає, що кишинівська влада та громадянське суспільство мають бути активнішими у комунікації з мешканцями лівого берега в ситуації, коли цей маріонетковий режим наполегливо проводить політику промивання мізків. Можу лише навести приклад функціонування на лівому березі так званого Тираспольського суворовського військового училища, в якому дітей перетворюють на гітлер’югенд. Так? І там свою роль відіграє й Російська православна церква в особі Тираспольської і Дубоссарської єпархії на чолі з єпископом Саввою, який отримав громадянство Молдови від Ігоря Додона 20 серпня 2017 року.

Тобто ситуація, з одного боку, повторюю, така: це конфлікт не внутрішній, не між пересічними людьми з обох берегів Дністра. Не кажучи вже про те, що на лівому березі Дністра є населені пункти, мешканці яких захистили своє право, зі зброєю в руках бути під юрисдикцією Молдови. Це Дубоссарський район, ми його так називаємо. І на лівому березі Дністра, зокрема в Тирасполі, функціонують школи з викладанням румунською мовою за програмами Республіки Молдова. І коли батьки в Тирасполі віддають своїх дітей до цих шкіл, це явна опозиція цьому режиму та політиці «русского міра». Інша річ, що цей режим репресивний, люди живуть в атмосфері страху, і тому не варто ставити питання, чому люди не обурюються, чому люди не протестують. З тієї простої причини, що їх уб’ють — за образом і подобою путінського режиму в Росії.

Ну так, це відбувається вже багато десятиліть. Я з вами цілком згоден. Для мене взагалі російська Оперативна група — це окупаційні війська.

Ми чудово бачимо, чого сьогодні варті міжнародне право та зобов’язання Росії.

Згідно з нормами міжнародного права, це окупаційні війська. І на саміті ОБСЄ у Стамбулі в 1999 році — щоправда, тоді на чолі Росії був алкоголік Єльцин, а не кагебіст Путін — Росія взяла на себе зобов’язання до 2002 року ліквідувати свою військову присутність на території Республіки Молдова. Але ми чудово бачимо, чого сьогодні варті міжнародне право та зобов’язання Росії.