Андрєй Мєльнічєнко сьогодні не лише один із найбагатших бізнесменів Росії, а й один із найбільш обговорюваних. Приводом стало його есе «Чому розпад Росії — це погано для всього світу», опубліковане в журналі The Economist. Там само з’явилося велике інтерв’ю з олігархом, у якому його називають «людиною, яка могла б змінити Росію».
Чому бізнесмен, який раніше не виявляв жодної політичної активності, раптом вирішив звернутися до західних еліт із відвертим політичним посланням? Це питання ставлять і в Росії, і за її межами. Називають різні версії — від «замовлення Кремля» до «бунту олігархів».
Коротко:
- Андрєй Мєльнічєнко пропонує Заходу підтримати суверенітет Росії та трансформацію країни
- Він прямо не каже, що Владіміра Путіна необхідно відсторонити від влади, але запропоновані ним зміни покладуть край одноосібному правлінню президента Росії
- Мєльнічєнко заробив свої мільярди на вугільному бізнесі й торгівлі добривами
- Після початку війни та запровадження персональних санкцій він був змушений залишити Швейцарію й переїхати до Дубая
- Влада Росії намагалася націоналізувати один із його активів, але Мєльнічєнку вдалося відкупитися
- Багато хто не вірить, що нинішня стаття в The Economist — це особистий маніфест Мєльнічєнка, і називає її замовленням із Кремля
- Сам Кремль поки що не коментував заяв мільярдера
Що написав Мєльнічєнко
Його основна думка стосується відносин Заходу з Росією після закінчення російсько-української війни. Мєльнічєнко зазначає, що зараз Росія має суверенітет — у тому сенсі, що може ухвалювати рішення незалежно. Але Захід хоче суттєво обмежити цей суверенітет або взагалі його знищити. Нібито на післявоєнний період розглядаються чотири основні сценарії. Перший передбачає принижену Росію, що животіє на периферії Заходу. Згідно з другим сценарієм, Росія перетворюється на васала Китаю. У третьому сценарії Росія розпадається, а в четвертому — перетворюється на фортецю: закриту, мобілізовану, таку, що перебуває у стані перманентної облоги.
На думку Мєльнічєнка, щоб уникнути цих негативних сценаріїв, Захід має лише одну альтернативу — підтримати трансформацію Росії в суверенну державу, яка ставить добробут своїх громадян на перше місце, але водночас є передбачуваною для зовнішнього світу.
Вибір, перед яким стоїть світ, — це не вибір між любов’ю до Росії та ненавистю до неї. Це вибір між двома варіантами майбутнього: тим, у якому провідні держави знову навчаться поважати суверенітет одна одної, і тим, у якому кожна з них намагається звести решту до становища об’єктів управління. Другий шлях уже привів нас туди, де ми зараз перебуваємо.
Водночас Мєльнічєнко визнає, що в управлінні державою мають брати участь і суспільство, і бізнес. The Economist у редакційному коментарі до статті зазначає: хоча бізнесмен і не говорить, що Владіміра Путіна необхідно відсторонити від влади, зміни, про необхідність яких він пише, покладуть край одноосібному правлінню президента Росії.
Who is Mr. Мєльнічєнко?
Бізнес. Початок.
Андрій Мєльнічєнко народився в білоруському Гомелі. Спочатку збирався стати фізиком, як його батько, і навіть навчався на фізичному факультеті МДУ. Але на останніх курсах пішов у бізнес і досі звідти не повернувся.
Свій початковий капітал студент Мєльнічєнко разом із друзями заробив на обміні валюти: на початку 1990-х вони відкрили пункт обміну валют у головній будівлі МДУ. Після розширення мережі обмінних пунктів їм вдалося отримати банківську ліцензію — друзі заснували МДМ-Банк, і у віці 21 року Мєльнічєнко став одним із наймолодших власників банку в Росії.
У 2000 році Мєльнічєнко та його партнер Сєрґєй Попов створили MDM Group, яка вирішила інвестувати у вугільну галузь, виробництво мінеральних добрив і трубну промисловість.
Згодом Мєльнічєнко продав свою частку в банку, який тоді оцінювали в 4,5 млрд доларів, і повністю перейшов у промисловий сектор. За його словами, саме продаж банку став основою його особистих статків.
Промисловий гігант
Бізнес-ідея Мєльнічєнка полягала в тому, щоб купувати підприємства, які після 1990-х років були недооцінені, відчували брак інвестицій або належали різним власникам.
Так, СУЕК (Сибірська вугільна енергетична компанія) була сформована шляхом консолідації вугільних активів із різних регіонів Росії. Група скуповувала шахти й вугільні підприємства та об’єднувала їх під єдиним управлінням. Компанія інвестувала значні кошти у видобуток, логістику та експорт. Згодом СУЕК стала найбільшою вугільною компанією Росії та одним із найбільших експортерів вугілля у світі.
За схожою схемою створювали й «ЄвроХім». Мєльнічєнко придбавав азотні заводи, підприємства з виробництва добрив і сировинні активи — фосфатні та калійні родовища, — а потім об’єднав їх у єдину вертикально інтегровану структуру.
До початку 2022 року група створила глобальну мережу: штаб-квартира компанії EuroChem Group AG містилася у Швейцарії, термінали та логістична інфраструктура — у європейських портах, торговельні структури — у Європі, США, Латинській Америці й Азії, виробничі активи — у Росії та за її межами.
У ці роки Мєльнічєнко не зникав із рейтингів Forbes. Зростання цін на добрива, вугілля та сировинні товари різко збільшило вартість його основних активів — «ЄвроХіма» та СУЕК. Уже на початку 2022 року статки бізнесмена, за оперативною оцінкою Forbes, наближалися до 25 млрд доларів.
Мєльнічєнко не приховував свого багатства. Він придбав одну з найвідоміших яхт у світі — Sailing Yacht A.
Його одруження із сербською моделлю та співачкою Сандрою Ніколич у 2005 році було однією з найобговорюваніших світських подій того часу й увійшло до рейтингів найдорожчих весіль світу. За оцінками ЗМІ, витрати могли становити близько 30–35 млн доларів. Після весілля подружжя оселилося на швейцарському курорті Санкт-Моріц.
А потім була війна
Під європейські санкції Мєльнічєнко потрапив у березні 2022 року, практично одразу після початку військового вторгнення Росії в Україну. У ЄС вважали, що він належить до кола бізнесменів, близьких до Владіміра Путіна. Згодом до санкцій приєдналися Великобританія, Швейцарія та США. Родина бізнесмена залишила особняк у Санкт-Моріці й переїхала до Дубая.
Коли ЄС запровадив персональні санкції проти Мєльнічєнка, він оголосив про вихід зі складу органів управління своїх компаній і передав управління дружині. Але це не врятувало бізнес: виникли труднощі з укладенням багатьох угод, фінансуванням і розрахунками, оскільки на Заході вважали, що Мєльнічєнко фактично продовжує контролювати «ЄвроХім» і СУЕК або отримувати вигоду від активів, переданих дружині. Із яхтою теж довелося попрощатися: італійська влада заарештувала її та поставила на якір у Трієсті.
Незважаючи на санкції, замороження майна та рахунків, під час війни Мєльнічєнко продовжував багатіти. Пік його статків припав на 2023 рік, коли їх оцінювали у 25,2 млрд доларів, а сам він став найбагатшою людиною Росії за версією Forbes.
З владою довелося ділитися
Найвідоміший конфлікт Мєльнічєнка з владою пов’язаний не з «ЄвроХімом» чи СУЕК, а з енергетичною компанією СІБЕКО. У серпні 2023 року Генеральна прокуратура Росії подала позов про стягнення на користь держави акцій СІБЕКО, які через «Кузбасенерго» належали структурам Мєльнічєнка. У позові стверджувалося, що придбання компанії у 2018 році було пов’язане з порушеннями антикорупційного законодавства. Через кілька місяців сторони уклали угоду про врегулювання, після чого судовий розгляд було припинено. Офіційно повідомлялося, що за умовами угоди значні кошти було перераховано на благодійні цілі, але подробиць публічно не розкривали.
Згодом з’ясувалося, що Мєльнічєнко «пожертвував» освітньому центру «Сіріус», створеному за особистою ініціативою Путіна, близько 32 млрд рублів — суму, порівнянну з ціною придбання СІБЕКО у 2018 році.
Це був один із перших випадків після 2022 року, коли держава спробувала оскаржити право власності одного з найбільших російських мільярдерів на актив, але зрештою не довела справу до вилучення майна.
«Людина, яка могла б змінити Росію»
До публікації в The Economist Андрєй Мєльнічєнко практично не давав інтерв’ю та коментарів ЗМІ, до «миротворчих» місій, на відміну від Романа Абрамовіча, залучений не був. І раптом західній аудиторії його представляють мало не як головного реформатора Росії.
The Economist зазначає, що Мєльнічєнко «не намагається кинути виклик системі російської влади, а пропонує свої послуги уряду, сподіваючись стати архітектором змін». Щоправда, не зовсім зрозуміло, навіщо для цього обирати за трибуну британське видання. Свої ідеї російському уряду бізнесмен Мєльнічєнко може викласти особисто: під європейські санкції він потрапив саме через належність до кола найвпливовіших російських підприємців, які мають тісні зв’язки з владою. В інтерв’ю він згадує навіть про особисту зустріч із Путіним у 2025 році.
Частина західних і російських коментаторів дійшла висновку, що публікація цієї статті — не особистий маніфест Мєльнічєнка, а узгоджений із Кремлем крок. Деякі оглядачі прямо писали, що такі тексти працюють на кремлівський наратив про необхідність послаблення тиску на Росію та пошуку компромісу з нею. Водночас Кремль поки що публічно не коментував виступу бізнесмена.
Але багато хто не зміг промовчати. Економіст Вячеслав Ширяєв, наприклад, написав відкритий лист олігарху, у якому зазначив, що Мєльнічєнка турбує не доля батьківщини, а доля власного бізнесу. Немає нічого дивного в тому, що він «кинувся рятувати країну після українських ударів по заводу “Новомосковський азот” у Тульській області, адже українці не залишать від цього підприємства каменя на камені».
Я чекав на це з травня й сперечався з московськими «джерелами» — хто ж вискочить із табакерки. Адже вже час! «Салават» іще не згорів, та й у трубах ще залишилося дизпалива на пару днів. Ваше прізвище жодного разу не згадувалося в наших суперечках. Мені лише казали: це буде зовсім «свіже» обличчя. Як написав The Economist, це буде той, хто «перервав мовчання» або вийшов із тіні.
Війна має припинитися негайно й без жодних умов. Їх не може бути у сторони, що капітулює. Ваше завдання — стати тим, хто це забезпечить. Вашу роль визначено, колеги зі списку Forbes долучаться, щоб вирішити питання щодо долі старого та його трону. Дійте без зволікання, лік пішов на дні й години.
Не залишилася осторонь і Ксенія Собчак, якій нещодавно пощастило особисто повечеряти з Мєльнічєнком. Вона побачила в його заявах якусь високу місію:
А ось «перемовник миру» — це велика мета. Навіть Місія, можна сказати. У цьому сенсі Андрєю, як любителю квантової фізики, це має сподобатися: у Путіна місія — зберегти Росію, а в Мєльнічєнка — зупинити війну й знайти образ майбутнього. Красиво. Глобально. І головне: що більше таких голосів, то краще. Освічений, мислить нестандартно, підприємливий. Що поганого в тому, що й Абрамовіч, і Мєльнічєнко, і, дай Боже, ще якісь олігархи намагатимуться якось віднадити «Івана-царевича» від Північної Кореї? Інше питання — чи вдасться це?
Один із головних закидів, які висувають Мєльнічєнку після публікації, — те, що він нічого не говорить про те, що саме Росія розпочала цю війну і лише Росія несе за неї відповідальність.
Арсеній Яценюк, колишній прем’єр-міністр України, у своїх соцмережах пише:
У всьому матеріалі практично немає місця для найбільшої трагедії сучасної Європи — злочинної війни Росії проти України. Немає розмови про мільйони скалічених доль, про пролиту кров, про зруйновані міста, про відповідальність. Немає морального виміру. Немає навіть натяку на каяття чи докори сумління.
Те, що там майже немає критики Путіна, ще можна пояснити. Страхом. Та й навряд чи таке інтерв’ю взагалі було б можливим без мовчазної згоди російської влади.
Найбільше ж розчаровує інше — чергове нерозуміння природи сучасної Росії.
Як людина, яка багато років працює у сфері realpolitik, скажу просту річ: аморальність і цинізм зрештою руйнують особистості, суспільства та держави. Не варто їх легітимізувати.
Офіційні російські та білоруські джерела цитуються виключно з інформаційною метою. Оприлюднені ними відомості можуть містити ознаки дезінформації або бути інструментом пропаганди.
