Минуло понад чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За цей час Захід запровадив десятки тисяч санкцій проти російських посадовців, державних компаній, банків, олігархів та підприємств військово-промислового комплексу. Їх називають безпрецедентними, і в цьому твердженні є раціональне зерно. Водночас РФ все ще може здійснювати масовані обстріли України. За понад 1600 днів економічного тиску Заходу Москва не лише не відмовилася від агресії, а й змогла перебудувати економіку на воєнні рейки.
Однак літо 2026 року може стати переломним у санкційній політиці. Практично одночасно Європейський Союз ухвалив 21-й пакет санкцій проти Росії, а Сенат США розпочав розгляд нового законопроекту, який експерти вже називають найжорсткішим американським санкційним документом від початку великої війни. “Пекельні санкції” – таке визначення дав один з ініціаторів його ухвалення, сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який у липні 2026 року раптово помер. Якщо попередні обмеження були спрямовані переважно безпосередньо проти Росії, то тепер Захід дедалі більше переходить до тактики вторинних санкцій — покарання не лише агресора, а й тих, хто допомагає йому заробляти гроші на війну.
Коротко:
- Санкції стали другою лінією фронту — як США та Європейський Союз намагаються позбавити Росію фінансових ресурсів для ведення війни.
- Новий етап тиску на Кремль — чому законопроєкт Ліндсі Грема у США та 21-й пакет санкцій ЄС можуть змінити підхід Заходу: від покарання Росії до боротьби з тими, хто допомагає їй обходити обмеження.
- Чому російська економіка досі працює на війну — як Москва перебудувала торгівлю, знайшла нові ринки збуту та створила мережу обходу санкцій.
- «Далекобійні санкції» України — як удари по нафтових терміналах, логістичних вузлах і промислових об’єктах у глибині Росії стали частиною боротьби за послаблення військової машини Кремля.
Символічним стало процедурне голосування в американському Сенаті 28 липня. За початок розгляду законопроекту Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026 проголосували 86 сенаторів. Така підтримка свідчить про практично забутий в сучасній американській політиці двопартійний консенсус щодо необхідності посилення тиску на Кремль.
Законопроект став своєрідним політичним заповітом сенатора-республіканця Ліндсі Грема, який понад два роки працював над документом разом із демократом Річардом Блюменталем. Після смерті Грема в липні 2026 року його ініціативу підтримали як республіканці, так і демократи, а президент Дональд Трамп закликав доповнити документ санкціями проти Ірану та структур, пов’язаних із «Хезболлою».
Після процедурного голосування документ має пройти дебати, розгляд поправок, фінальне голосування в Сенаті, потім Палату представників і лише після цього буде переданий на підпис президенту США. Водночас уже сам початок процедури став важливим політичним сигналом як для Москви, так і для країн, які продовжують співпрацювати з Росією.
Найважливіша особливість нового законопроєкту полягає не лише у санкціях проти російських банків, високопосадовців чи підприємств оборонної промисловості. Його ключова новація — можливість застосування так званих вторинних санкцій щодо держав, компаній і фінансових установ, які допомагають Росії обходити вже чинні обмеження або продовжують закуповувати значні обсяги російських енергоносіїв.
Саме ця норма може стати найбільш болючою для Кремля. Якщо раніше санкції були спрямовані переважно всередину російської економіки, то тепер під ризик потрапляють країни, які забезпечують Москві головне джерело валютних надходжень — експорт нафти й газу. Фактично йдеться про спробу поставити партнерів Росії перед вибором: або співпраця зі США та західними ринками, або продовження торгівлі з Кремлем.
У першій редакції законопроєкту пропонувалося запровадити мита у розмірі до 500% для держав, що купують російські енергоносії. Після консультацій із Білим Домом документ було суттєво переглянуто. Остаточна версія передбачає гнучкішу систему — від 0 до 100% залежно від політики конкретної держави, а рішення щодо тарифів ухвалюватиме торговий представник США. Хоча максимальні ставки були знижені, сам механізм виглядає потужним інструментом економічного тиску.
Саме тому новий американський закон викликає значно більше занепокоєння в Москві, ніж більшість попередніх санкційних пакетів. Кремль уже навчився адаптуватися до прямих обмежень, однак набагато складніше буде компенсувати втрату покупців російської нафти або зіткнутися з небажанням міжнародних компаній ризикувати доступом до американського ринку.
Європейський Союз прямує до фінансового виснаження Росії
Поки у Вашингтоні триває розгляд нового санкційного законопроекту, Європейський Союз уже зробив власний крок, схваливши 21-й пакет санкцій проти Росії. Його називають одним із наймасштабніших за весь час повномасштабної війни не лише через кількість нових обмежень, а й через зміну самої логіки санкційної політики.
Якщо перші пакети були спрямовані переважно на політичну ізоляцію Кремля, то нинішні дедалі більше орієнтовані на руйнування фінансової та виробничої основи російської воєнної машини.
Новий пакет охоплює майже всі ключові сфери, які забезпечують Росії можливість продовжувати війну: банківський сектор, нафтову промисловість, військово-промисловий комплекс, криптовалютні операції, логістику та міжнародні схеми обходу санкцій.
Під нові обмеження потрапили 48 фізичних осіб і 170 компаній та організацій. Водночас головний акцент зроблено не на персональних санкціях, а на інфраструктурі, яка дозволяє Кремлю отримувати валютні надходження.
Найболючішим ударом став фінансовий сектор. Євросоюз заморозив активи майже сотні банків та фінансових структур, а також суттєво розширив перелік російських кредитних установ, яким заборонено здійснювати фінансові операції з європейськими партнерами. Вперше настільки масштабно санкції торкнулися й криптовалютної інфраструктури — під обмеження потрапили криптоплатформи, зареєстровані в Грузії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Панамі, Нігерії, Білорусі та на Маршаллових островах. Саме через них, за даними європейських спецслужб, проходила частина платежів, що дозволяли Росії обходити фінансові обмеження.
Не менш важливим став удар по енергетичному сектору. Санкції запроваджено проти нафтопереробних підприємств у Росії та Білорусі, компаній, які займаються торгівлею нафтопродуктами, а також трейдерів, задіяних у транспортуванні російської нафти на світові ринки.
Особливу увагу ЄС приділив так званому «тіньовому флоту» — сотням старих танкерів, які Росія використовує для обходу нафтового ембарго та встановленої країнами G7 цінової стелі. До санкційного списку додано ще понад чотири десятки таких суден, проте цей реєстр залишається неповним.
Саме «тіньовий флот» сьогодні став одним із головних інструментів виживання російської економіки. Танкер кілька разів змінює прапор, власника, страхову компанію та маршрут перевезення, після чого нафта змішується з іншими сортами й продається вже як продукція невідомого походження. Таким способом Кремль роками обходив частину західних обмежень, отримуючи мільярдні прибутки навіть після запровадження нафтового ембарго.
Втім, санкційна політика дедалі більше виходить за межі самої Росії. Європейський Союз вперше настільки масштабно запровадив обмеження проти компаній із третіх країн, які допомагають Москві закуповувати західні технології.
До санкційних списків увійшли підприємства з Китаю, Індії, Казахстану, Киргизстану, Туреччини та Об’єднаних Арабських Еміратів. Саме через них Росія отримувала мікроелектроніку, обладнання подвійного призначення, високоточні верстати та інші компоненти, необхідні для виробництва ракет, безпілотників і сучасного озброєння.
Фактично Європа дедалі активніше переходить до політики вторинних санкцій — тобто покарання не лише країни-агресора, а й тих, хто допомагає їй обходити вже запроваджені обмеження.
Однак головне питання залишається відкритим: якщо санкції постійно посилюються, чому Росія досі здатна майже щоночі запускати по Україні десятки ракет і сотні безпілотників? Відповідь – подвійна мораль європейських політиків та прагнення не зачепити власні інтереси.Наприклад, не було запроваджено санкції проти російської риби, а керівник Російської православної церкви Кіріл (Ґундяєв) отримав індульгенцію одночасно від італійських католиків та болгарських православних.
Саме відповідь на це запитання дедалі частіше звучить у заявах українського керівництва. Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що нинішній дефіцит ракет-перехоплювачів для систем Patriot виник не лише через інтенсивність російських атак, а й через те, що санкції не змогли достатньо швидко зупинити російське військове виробництво. За його словами, Москва продовжує нарощувати випуск балістичних ракет, а міжнародні обмеження поки що не перекрили всі канали постачання необхідних компонентів. Їх постійно знаходять в уламках російських ракет.
Саме тому сьогодні санкції дедалі більше перетворюються не на політичний жест, а на питання військової безпеки. Кожен мікрочип, який потрапляє до Росії в обхід санкцій, може стати частиною ракети, випущеної по українському місту. Кожен танкер, який безперешкодно вивозить російську нафту, — це додаткові мільйони доларів, що поповнюють військовий бюджет Кремля та збільшують загрозу для цивілізованого світу.
Дієві санкції — це спроба (можливо, остання) посадити країну-агресорку за стіл переговорів. Верховна представниця ЄС із закордонних справ та політики безпеки на це сподівається. Після ухвалення 21-го пакета Кая Каллас сказала: “З кожним раундом санкцій ми посилюємо тиск на російську економіку та її здатність продовжувати війну. Росія сяде за стіл переговорів лише тоді, коли ціна війни стане для неї надто високою”. Проте дії Путіна раз по раз спростовують очікування європейської політикині.
Цікавою є і позиція польського Центру східних досліджень (OSW). Його екперти зазначають, що 21 пакет санкцій більше спрямований не на нові санкції, а на закриття лазівок, через які Росія обходить попередні обмеження. Водночас аналітики кажуть, що через компроміси всередині ЄС пакет виявився м’якшим, ніж планувалося спочатку. Це – небезпечний тренд, який посилився на фоні зміни влади у низці постсоціалістичних республік (Болгарія, Угорщина) та наближенні виборів у Італії, Польщі, Франції,
Чому санкції досі не зупинили російську воєнну машину?
Після запровадження безпрецедентних західних санкцій багато експертів прогнозували швидке виснаження російської економіки. Передбачалося, що втрата доступу до західних технологій, фінансових ринків і енергетичних доходів не дозволить Кремлю довго фінансувати війну. Однак ці очікування справдилися лише частково.
Економіка Росії не обвалилася. Навпаки — вона перетворилася у воєнну економіку, де дедалі більша частина державних ресурсів спрямовується на виробництво озброєнь, фінансування армії та підтримку оборонної промисловості. За оцінками міжнародних аналітичних центрів, сьогодні військові витрати Росії є найвищими з часів розпаду Радянського Союзу й перевищують 6% ВВП. У структурі федерального бюджету майже кожен третій рубль так чи інакше пов’язаний із війною.
Однією з причин стало те, що Москва ще у 2022 році почала перебудовувати зовнішню торгівлю. Європейський ринок поступово замінили країни Азії, насамперед Китай та Індія, які стали найбільшими покупцями російської нафти. Одночасно Кремль вибудував розгалужену мережу компаній-посередників у Туреччині, Казахстані, Киргизстані, Об’єднаних Арабських Еміратах та інших країнах. Саме через них закуповуються мікрочипи, електроніка, верстати, оптика та інші компоненти, без яких сучасне виробництво ракет було б практично неможливим.
Іншим інструментом обходу санкцій став так званий «тіньовий флот». Сотні танкерів, зареєстрованих на підставних власників і під прапорами третіх країн, перевозять російську нафту, приховуючи її походження. Не менш показовою є ситуація у військово-промисловому комплексі. Попри експортні обмеження, Росія змогла не лише відновити виробництво крилатих і балістичних ракет, а й суттєво збільшити випуск ударних безпілотників. Масовані атаки на українські міста, під час яких одночасно застосовуються сотні дронів і десятки ракет, стали наочним свідченням того, що санкції поки не змогли повністю перекрити доступ російської оборонної промисловості до критично важливих комплектуючих.
Запорука збільшення витрат російського бюджету – потужні дії кремлівської пропаганди та відсутність внутрішнього тиску з боку суспільства. Десятки мільйонів росіян живуть за принципом “Добре не жили, тому і починати не варто”, і це розв’язує руки Путіну та його оточенню.
Саме на цьому неодноразово наголошував Президент України Володимир Зеленський. В інтерв’ю британському телеканалу Sky News він прямо заявив, що санкції проти російського військового виробництва виявилися недостатньо ефективними. За його словами, Росія продовжує нарощувати виробництво балістичних ракет, тоді як Україна відчуває дефіцит ракет-перехоплювачів для систем Patriot.
«Українське внутрішнє виробництво дає нам змогу збивати дрони та багато іншого, але ми не можемо збивати балістику. Саме тому потрібно значно швидше обмежити можливості Росії виробляти такі ракети», — наголосив глава держави.
Фактично Зеленський звернув увагу на ключову проблему сучасної санкційної політики. Обмеження мають бути не лише численними, а й достатньо швидкими та комплексними. Якщо між ухваленням санкцій і їх реальним впливом на виробництво проходять місяці або навіть роки, Кремль встигає адаптуватися, створити нові логістичні маршрути та знайти альтернативних постачальників.
Саме тому останні рішення США та Європейського Союзу дедалі більше спрямовані не лише проти самої Росії, а й проти всієї міжнародної мережі, яка допомагає їй обходити обмеження.
Під санкції потрапляють банки, логістичні компанії, трейдери, криптовалютні оператори та підприємства третіх країн, які стали частиною російської економічної екосистеми війни.
Втім, поки дипломати погоджують нові санкційні списки, Україна дедалі частіше застосовує інший метод економічного тиску — високоточні удари по об’єктах, які безпосередньо забезпечують фінансування російської агресії. У військових і експертних колах їх уже називають «далекобійними санкціями».Саме про них дедалі частіше говорять і українські військові, і політики. Якщо міжнародні санкції позбавляють Росію прибутків поступово, то українські безпілотники дедалі частіше роблять це буквально за одну ніч.
Саме тому дедалі більше військових експертів говорять, що сучасна війна ведеться не лише на полі бою. Вона точиться також у банківських системах, на нафтових біржах, у морських портах, на залізничних вузлах і навіть у виробничих цехах, де виготовляються мікрочипи для ракет. І чим тісніше поєднуватимуться економічний тиск союзників із можливостями України уражати критичну інфраструктуру агресора, тим меншою буде здатність Кремля підтримувати інтенсивність бойових дій та швидше призведе до поразки країни-агресора.
Авторка: Світлана Мялик
